История России 7 класс
17 век​

Основные территориальные приобретения второй половины xix в . россия сделала на северном кавказе, в средней азии и на дальнем востоке. замирение северного кавказа стало главным результатом длившейся почти полвека кавказской войны (1817—1864). пленение имама шамиля в 1859 г. и отказ адыгейских племен от сопротивления были ее последними актами.  продвижение в среднюю азию стало возможным после присоединения к россии всего казахстана (50-е гг. xix в отсюда было развернуто военное давление на кокандское, бухарское и хивинское ханства. к середине 70-х гг. во вновь созданное туркестанское генерал-губернаторство с центром в ташкенте вошли территории коканд-ского ханства. хивинский хан уступил россии земли по правому берегу амударьи и, как и бухарский эмир, признал протекторат россии. в начале 80-х гг. завершилось подчинение туркменских племен, вошедших в состав закаспийской области. к 90-м гг. удалось договориться с , обеспокоенной успехами россии, о четком разграничении сфер влияния и территорий в средней азии. в частности, за россией оставался памир, а хива и бухара находились от нее в зависимости.  на дальнем востоке россия получила от китая амурскую область (договор 1858 г. ) и уссурийский край (договор 1860 г.) . было заключено два договора с японией — в 1855 и 1875 гг. согласно договору 1875 г. россия получала остров сахалин, а япония — острова курильской гряды. освоение дальнего востока россией происходило довольно медленно. и стратегические выгоды от обладания огромным краем, имевшим непосредственный выход к тихому океану, власти начали осознавать лишь к концу 80-х — 90-м гг. строительство транссибирской железнодорожной магистрали свидетельствовало о намерениях россии укрепиться на дальнем востоке всерьез и навсегда.  российская империя в xix в . была многонациональной и многоконфессиональной державой. ее и этнической основой являлся народ. россия была православной монархией, в которой православная церковь занимала ведущие позиции. показательно, что в документе, удостоверяющем личность человека, указывалась не его национальность, а вероисповедание. крупнейшими наряду с этносами были во второй половине xix в . украинцы, белорусы, поляки, татары, немцы, башкиры, финны, евреи и др. ; россияне исповедовали православие, ислам, католицизм, протестантизм, буддизм, иудаизм.  успешная национальная политика являлась непременным условием стабильности и целостности страны. дать ее характеристику чрезвычайно сложно, приходится говорить, что она не была целостной и имела существенные особенности по регионам. кроме того, относительно либеральная национальная политика александра ii существенно отличалась от национальной политики александра iii, взявшего курс на русификацию.  максимальной автономией в развитии национальной культуры, языка, обычаев пользовалась финляндия; в средней азии на языке велось лишь официальное делопроизводство, во всем остальном местное население придерживалось национальных традиций, обрядов, верований, языка. либеральной в целом была национальная политика в .  гибкая политика проводилась в отношении народов поволжья, закавказья, алтая, якутии и др. : приобщая их к культуре, центральная власть вместе с тем вносила существенную лепту в формирование национальной интеллигенции, развитие письменности и языка, создание системы образования.  на украине и в белоруссии национальная политика имела более жесткий характер. принимались распоряжения, запрещавшие печатать на украинском и языках учебную , гонениям подвергались представители национальной интеллигенции, нередко обвинявшейся в сепаратизме и национальном эгоизме. похожей была ситуация в польше, где русификация признавалась одной из целей национальной политики.

Після повалення внаслідок жовтневого перевороту 1917 р. у Петрограді Тимчасового уряду, проголошення II Всеросійським з'їздом Рад радянської влади і обрання на ньому більшовицького уряду-Ради Народних Комісарів (РНК) на чолі з Леніним помітно активізувалася боротьба більшовиків України за встановлення тут радянської влади.Усупереч існуючій в Українській Народній Республіці легітимній владі Центральної Ради українські більшовики провели у Харкові 11-12 грудня 1917 р. так званий І Всеукраїнський з'їзд Рад. На з'їзді було близько 200 делегатів, які представляли 89 Рад із майже 300, котрі діяли в Україні на момент роботи з'їзду Рад у Харкові. І хоча, на думку сучасних дослідників, при такому представництві І Всеукраїнський з'їзд Рад навряд чи можливо вважати легітимним, однак він розглянув назву питань установчого характеру, зокрема: 1) про сучасний політичний момент; 2) про організацію влади в Україні; 3) про самовизначення України; 4) про вибори Центрального Виконавчого Комітету Рад України. Також на порядку денному з'їзду стояло питання "Про Донецько-Криворізький басейн".Одним із головних питань на І Всеукраїнському з'їзді Рад було питання про владу в Україні. У резолюції з'їзду "Про організацію влади на Україні" від 12 грудня 1917 р. стосовно влади визначалося: "Влада на території Української республіки віднині належала виключно Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів; на місцях - міським, губернським та обласним Радам, а в центрі - Всеукраїнському з'їздові Рад робітничих і селянських депутатів, його Центральному Виконавчому Комітетові і тим органам, які він створить.Україна проголошується Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів".У резолюції 1 Всеукраїнського з'їзду Рад "Про самовизначення України" були визначені принципи відносин Української Радянської Республіки з Російською Радянською Республікою. З'їзд визнав Українську республіку федеративною частиною Російської республіки, а потім, виходячи з цього, доручив ЦВК Рад України "негайно поширити на територію Української республіки всі декрети і розпорядження робітничо-селянського уряду федерації, які мають загальне для всієї федерації значення". Мова йшла про акти про землю, про робітничий контроль над виробництвом, про повну демократизацію армії тощо.З'їзд обрав Центральний Виконавчий Комітет Рад України у складі 41 члена. Ще 20 його членів належало обрати на наступному з'їзді Рад селянських депутатів. Серед обраних перших членів ЦВК було 35 більшовиків, 4 лівих есери, 1 лівий український соціал-демократ, 1 меншовик. Головою ЦВК України було обрано лівого українського соціал-демократа Ю. Медведєва. 17 грудня 1917 р. ЦВК України утворив перший радянський уряд - Народний секретаріат.