До основних джерел інформації про Ісуса належать книги Нового Заповіту, зокрема Євангелія. Більшість дослідників античності погоджуються з тим, що Ісус справді існував, проте тривають дискусії навколо хронології його життя, соціального становища, культурного середовища, історичної достовірності Євангелій та того, наскільки точно вони зображують історичну персону. Ісус із Назарета народився в родині галілейських євреїв, після хрещення Іваном Хрестителем почав власне служіння. Проповідуючи усно, він зібрав навколо себе групу послідовників, котрі називали його «рабином». Ісус дискутував з іншими євреями стосовно питань про те, як найкраще слідувати за Богом, займався зціленням та навчав притчами. За те, що Ісус вступив у конфлікт з єврейськими релігійними елітами, його арештували, передали римській владі та розп'яли на хресті за рішенням префекта Понтія Пілата. Після його смерті послідовники поширили вістки, що він воскрес із мертвих, а громада, яку вони сформували, зрештою стала ранньою церквою.
За християнським віровченням, Ісус був непорочно зачатий від Святого Духа й народився від Діви Марії, дружини теслі Йосипа. Щоб зберегти дитя від переслідувань, сім'я втекла до Єгипту. Повернувшись пізніше в Галілею, Ісус був хрещений Іваном Хрестителем і розпочав проповідувати своє вчення про любов до ближнього, віру в Бога та його Царство Небесне. Згідно з релігійними догматами, Ісус зібрав 12 учнів-апостолів, зцілював хворих і творив дива. Зраджений своїм апостолом Юдою, помер через розп'яття задля спокути гріхів та іння людства, воскрес із мертвих і вознісся на небеса. Новий Заповіт зазначає, що Христос повернеться на Землю наприкінці світу й, відповідно до Нікейського символу віри, буде судити живих та мертвих. Переважна більшість християн вшановують Ісуса як Боголюдину, втілення Сина Божого й другої особи Святої Трійці, меншість конфесій цілком або частково відкидають останній догмат як не біблійний. Народження Христа щорічно святкують 25 грудня (7 січня у деяких східних церквах) на Різдво, розп'яття вшановують у Страсну п'ятницю, а воскресіння — на Великдень.
Ісуса шанують і в нехристиянських релігіях. В ісламі він постає одним з найбільших пророків під іменем Іса ібн Мар'ям, чудотворцем, що народився від діви. Втім, мусульмани заперечують його божественність, не вірять у розп'яття й вознесіння. Прихильники юдаїзму відкидають месіанство Ісуса, стверджуючи, що той не виконав месіанських пророцтв, заперечують його божественність та воскресіння. Образ Ісуса Христа втілений у багатьох творах літератури, образотворчого мистецтва, музики, театру й кіно.
1957—1958 годы стали глубокого политического кризиса iv республики. затяжная война в алжире, безуспешные попытки сформировать совет министров, наконец — кризис. по позднейшей оценке де голля, «многие руководители режима сознавали, что проблема требует кардинального решения. но принять жёсткие
решения, которых требовала эта проблема, снести все препятствия на пути их осуществления… было выше сил неустойчивых правительств… режим ограничивался тем, что с солдат, вооружения и денег поддерживал борьбу, свирепствовавшую по всей территории алжира и вдоль границ. материально это стоило дорого,
ибо приходилось держать там вооружённые силы общей численностью 500 тысяч человек; это обходилось дорого и с точки зрения внешнеполитической, ибо весь мир осуждал безысходную драму. что же касалось, наконец, авторитета государства, это было буквально разрушительно»[15]: 217,
218.
активизируются т. н. «ультраправые» военные группировки, оказывающие сильное давление на алжирское военное руководство. 10 мая 1958 года четыре алжирских генерала обращаются к президенту рене коти с ультимативным по сути требованием не допустить отказа от алжира. 13 мая вооружённые
формирования «ультра» захватывают здание колониальной администрации в городе алжире; генералы телеграфируют в париж с требованием, обращённым к шарлю де голлю, «нарушить молчание» и сделать обращение к гражданам страны с целью создания «правительства общественного доверия»[12]: 357.
15
мая 1958 года информационные агентства распространяют воззвание де голля:
… вот уже 12 лет, как франция старается разрешить проблемы, непосильные для режима партий, и идёт к катастрофе. некогда в тяжёлый час страна доверилась мне с тем, чтобы я повёл её к спасению. сегодня, когда
стране предстоят новые испытания, пусть она знает, что я готов принять на себя все полномочия республики.
— [12]: 359
если бы заявление это прозвучало год назад, в разгар кризиса, оно было бы воспринято как призыв к государственному перевороту. теперь, перед лицом нешуточной
опасности переворота, на де голля возлагают надежды и центристы пфлимлена, и умеренные социалисты ги молле, и — прежде всего — алжирские мятежники, которых он прямо не осудил. чаша весов склоняется на сторону де голля, после того как путчисты в считанные часы захватывают остров корсику. циркулируют
слухи о высадке в париже парашютно-десантного полка. в это время генерал уверенно обращается к мятежникам с требованием подчиняться своему командованию. 27 мая «призрачное правительство» пьера пфлимлена подаёт в отставку. президент рене коти, обратившись к национальному собранию, требует избрания
премьером де голля и передачи ему чрезвычайных полномочий для формирования правительства и пересмотра конституции. 1 июня 329 голосами де голль утверждён на посту председателя совета министров.
решительными противниками прихода к власти де голля выступили: радикалы под руководством
мендес-франса, левые социалисты (в том числе будущий президент франсуа миттеран) и коммунисты во главе с торезом и дюкло. они настаивали на безусловном соблюдении демократических устоев государства, которые де голль хотел пересмотреть в самом скором времени.
