Роль руси при вхождении в Литовское государство

Навесні 1708 року гетьман Іван Мазепа, прагнучи позбутися залежності від Москви, таємно домовився з королем Швеції Карлом Дванадцятим про військову до Україні. Восени бойові дії московсько-шведської війни були перенесені на територію Гетьманщини. 21 вересня королівське військо перейшло на Сіверщину, туди ж із трьох боків рушили армії царя Петра Першого. 

23 жовтня до міста Борзни, де перебував гетьман, прискакав його небіж Андрій Войнаровський з повідомленням про наближення московської кінноти. Мазепа негайно виїхав до своєї столиці Батурина і упродовж ночі спалив там частину власного архіву. Вранці у неділю 24 жовтня гетьман із старшиною та чотирма тисячами козаків залишили Батурин і наступного дня переправилися на правий берег Десни біля села Оболоння. На третій день вони прибули до села Горки, де розміщувався штаб Карла Дванадцятого. Говорить київський історик Тарас Чухліб:

"29 жовтня була зустріч між українським гетьманом та шведським королем, під час якої, очевидно, було підписано договір між Українським гетьманатом та Шведським королівством. І це означало відхід Українського гетьманату на чолі з Іваном Мазепою від зверхності російського царя Петра І. В радянській історіографії і в російській історіографії раніше це означалось як зрада, пізніше це стало означатися як відмова Івана Мазепи від протекції Петра І". 

За кілька днів десятитисячна московська армія під командуванням Олександра Меншикова оточила Батурин і стала його штурмувати. У ніч на 2 листопада завдяки зраді наказного прилуцького полковника Івана Носа гетьманська столиця була взята і зруйнована, а її захисники та всі мирні мешканці – вбиті. Говорить професор Віктор Горобець:

"Вибір гетьмана був не просто непростим, він був вистражданим. Це був вибір політика, який думав не про свою участь, а шукав такого по-справжньому мудрого рішення Володаря. І тому найперше означення для всіх тих подій – очевидно, це підпадає під означення «трагедія». Але це була та трагедія, яка, власне, і уможливила збереження української самої ідентичності".

2 ноября поляки предприняли последний штурм Пскова. На этот раз армия Батория атаковала западную стену. До этого на протяжении 5-ти дней она подвергалась мощному обстрелу и в нескольких местах оказалась разрушеyной. Однако русские встретили противника сильным огнем, и поляки повернули обратно, так и не дойдя до проломов.
Основные силы русской армии в Старице, Новгороде и Ржеве бездействовали. В Псков попытались прорваться только два отряда стрельцов по 600 человек, но из них больше половины погибло или оказалось в плену
.Стефан Баторий убедился, что Псков ему не взять и в в ноябре передал командование гетману Замойскому, а сам отправился в Вильну, забрав с собой почти всех наемников. Как результат численность польского войска уменьшилась почти в два раза — до 26 000 человек. Осаждающие страдали от холодов и болезней, росло число умерших и дезертирство.
Итог.
В случае поражения Баторий согласился на десятилетнее перемирие. Оно было заключено в Яме-Запольском 15 января 1582 г. Русь отказывалась от всех своих завоеваний в Ливонии, а поляки освобождали занятые ими русские города.