Гайдамацький рух — явище суспільного життя, зумовлене соціальними, релігійними та національними реаліями України 18 ст., насамперед ускладненням внутрішньо-політичної ситуації в правобережній частині Гетьманщини після її підпорядкування Речі Посполитій.
Руйнування національних державних інституцій, витворених правобережним козацтвом у ході національно-визвольної боротьби 2-ї половини 17 — початку 18 ст.; політична анархія, господарське розорення краю та відповідні зміни в соціальній
структурі населення в поєднанні з конфесійними проблемами, які накопичувалися, створювали в регіоні сприятливий ґрунт для соціального та національного протистояння. Перша згадка про гайдамаків у джерелах датується 1715, хоча, за твердженням В.Антоновича, гайдамацькі загони почали діяти на Волині вже 1708. Кількість їх збільшувалася настільки швидкими темпами, що для боротьби з гайдамаками польський уряд змушений був використовувати підрозділи регулярної армії.
