Объяснение:Наприкінці VII ст. араби відвоювали від візантійців Північну Африку й вийшли до Атлантичного океану. Вони зуміли навернути в іслам місцеві берберські племена. У 710 р. загін арабів здійснив набіг на Іспанію через протоку, яку в давнину називали Геракловими Стовпами. Прибережна скеля, до якої пристали кораблі завойовників, отримала назву Джебель аль-Тарік, тобто Гора Таріка. Саме таке ім'я мав арабський полководець, який першим переправився через протоку. Згодом ця протока, що відокремлює Європу від Північної Африки, за його ж іменем отримала дещо змінену назву — Гібралтар.
Під час цього набігу араби обмежилися плюндруванням прибережної території, а вже 711 р. значно сильніше військо арабів та берберів під командуванням Джебель аль-Таріка переправилося через протоку і вторглося в Іспанію. У першіїі же великій битві вестготське військо зазнало нищівної поразки. За кілька років араби й бербери (християни називали їх маврами) захопили більшу частину Іспанії та просунулися вглиб Франкського королівства, однак були зупинені Карлом Мартеллом.
На перших порах мусульманська Іспанія, яку називали аль-Андалус, входила до складу Арабського халіфату. Коли в халіфаті владу захопили Аббасиди, Абдаррах-ман із династії Омейядів 756 р. заснував в Іспанії емірат зі столицею в Кордові. Формально він визнавав владу халіфату Аббасидів у Багдаді, але згодом аль-Андалус став незалежною арабською державою, яка в X ст. досягла вершини політичної могутності. Тут було створено дієву адміністрацію, податки дозволяли утримувати армію найманців і військовий флот. Правителі використовували східні церемоніал та моду на одяг і страви, за арабських поетів і співців.
Араби збагатили різні сфери життя іспанців. В арабській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство. Особливого розмаху досягло виноградарство. Розвивалося і скотарство, передусім вівчарство. Селяни брали в оренду від великих землевласників ділянки землі й вносили за користування ними грошову плату. У містах процвітали різні ремесла: виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші, обробка шкіри.
Економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі.
На півночі Піренейського півострова маври так і не змогли підкорити гірські райони Астурії, де існували невеличкі християнські держави. Звідси й розпочалося повернення захоплених арабами земель, яке отримало назву Реконкіста (з їси. — відвоювання). Початком Реконкісти, що розтяглася майже на вісім століть, вважається битва 718 р. біля містечка Ковадонга, у якій іспанці-християни розбили арабський загін.
в результате мирных договоров к российской империи присоеденились новые земли
Кучук-Кайнарджийский договор обеспечивал России исключительно выгодные условия. Согласно этому договору крымские, кубанские, буджакские и другие татары становились независимыми от Оттоманской Порты. Во владение России переходили Керчь и Еникале в Крыму и Кинбурн на побережье Черного моря, степь между Днепром и Бугом, кроме крепости Очаков. Южная граница России к востоку от Днепра была передвинута к речкам Берда и Конские Воды. Россия получала право укрепить Азов. Порта предоставляла русским право свободного прохода через проливы и уплачивала 4,5 млн рублей контрибуции. Россия брала под свое покровительство Молдавию и Валахию.
Кучук-Кайнарджийский мир превратил Россию в черноморскую державу и значительно укрепил ее позиции на юге, в Закавказье и на Балканах.
Однако впереди еще были трудности по ратификации мирного договора. Больной малярией Румянцев продолжал руководить всем ходом переговоров. Благодаря его твердости и настойчивости султан был вынужден утвердить договор без всяких изменений в необычайно сжатые сроки: трактат был подписан 10 июля 1774 г. и подтвержден султаном 13 января 1775 г.
Заключение Ясского мирного договора закрепило суверенитет России над северным побережьем Черного моря и надолго обезопасило ее с южного направления. Хотя на Кавказе и в Крыму все еще было неспокойно, вспыхивали восстания, а то и велись самые настоящие войны, это уже не могло оторвать эти земли от Российской Империи. В Таврические степи и Крым началась экономическая экспансия. Строились торговые порты, кораблестроительные верфи, развивалось сельское хозяйство, росли города. Это все сильнее привязывало Новороссию к Империи. И в настоящее время население этих мест относит себя к русскому миру.
