Просветительная деятельность.
Объяснение:
На рубеже ХІХ-ХХ вв. в общественно- педагогическом движении России значительный вес приобрели вопросы внешкольного образования взрослых, т.к. очень высоким был процент неграмотности взрослого населения.
Идеи школьного образования поддерживали и развивали Н.И. Пирогов, К.Д. Ушинский, Н.А. Корф, Н.В. Чехов и другие деятели просвещения. Заботу об организации внешкольного образования взяли на себя не государственные, а общественные организации и частные лица.
В условиях культурной отсталости важную просветительную роль играли народные чтения популярных книг, брошюр, газетных и журнальных статей, проводившиеся в особых аудиториях для неграмотного и малограмотного населения.
Чаще всего народные чтения проходили в школах, куда по вечерам или в праздничные дни допускались, кроме учащихся, их родители и местные жители.
В Бахмутском уезде в 1905 г. такие чтения проводились в 30 училищах.
Большое распространение получила такая форма просветительской деятельности, как организация воскресных школ для взрослого населения.
Первые воскресные школы возникли в 70-х годах. Они устраивались при детских народных школах для неграмотных взрослых, не получивших начального образования. Учителя, работавшие в этих школах, не получали денежного вознаграждения.
В просветительской деятельности важную роль играла организация народных библиотек. В 1897 г. в Екатеринославской губернии функционировало 18 открытых для местного населения народных читален и 16 библиотек при училищах.
В Юзовке под непосредственным руководством Юза, его сыновей и
управляющих подавлялось создание любых организаций среди рабочих. Они резко противостояли любым попыткам рабочих организовать собственные кружки просвещения, библиотеки, фонды взаимной профсоюзы, которые рассматривались как инструменты революции.
Просветительские кружки для взрослых были разрешены в Юзовке только с начала XX в., и они были первыми в Донбассе.
Іва́н Скоропа́дський (1646 — 14 липня 1722) — український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708-1722). Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698-1699), генеральний осавул (1701-1706), стародубський полковник (1706-1708). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі московського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти московським планам ліквідації козацької автономії.
За усними переказами, Іван Скоропадський був знавцем кулінарного мистецтва. У повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі» Тарас Шевченко назвав йоРодом з Умані. Добре навчався у Києво-Могилянській академії.
У 1674 році, після зруйнування Умані, Іван Скоропадський переселився на Лівобережну Україну, де був військовим канцеляристом у гетьмана Івана Самойловича (1675—1676), чернігівським полковим писарем (1681—1694); 1698 генеральним бунчужним, 1701 генеральним осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії гетьмана Івана Самойловича (до Московії 1675 і 1676, до Кримського ханства 1681) й Івана Мазепи (до Речі Посполитої 1690, до Московії 1693 і 1696, до Січі 1703).го «вигадником борщів»
Підсумок
У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, аби боронити права української держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіційної російської термінології щодо «изменника» Мазепи (вважав її блюзнірською). Натомість називав його звичайним «бувшим гетьманом» або «нашим антецесором». Скоропадський протестував проти московських утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Олександра Меншикова), був проти утворення Малоросійської колегії. Звичайно, всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.
У колах української мазепинської еміграції ім'я і пам'ять Скоропадського завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму «Діяріюші» його як свого «великого й любого приятеля»). Іван Скоропадський помер 3. (14) 7. 1722 і був похований у Гамаліївському монастирі м. Глухова.
Гетьман Іван Скоропадський, як і його попередник Іван Мазепа, відзначився благодійництвом. Так, зокрема він започаткував спорудження Гамаліївського монастиря, а в Стародубі на кошти Івана Ілліча зведена церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створенням нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні (вона знаходилась в Троїцько-Іллінському монастирі) на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича, зокрема «Молитва Отче Наш на седьм богомыслий расположения» та «Краткое поучение о 7 сакраментах или тайнах церкви». Унікальні книги мали родовий герб Скоропадського і робилися на його замовлення.
нам це теж задавали
