Окончательные очертания границы Российской империи в Средней Азии приобрели к началу XX века.
Процесс присоединения Средней Азии к Российской империи проходил в три этапа.
-й этап (1864 - 1868 гг.). Весной 1864 г. началось наступление русских войск на Кокандское ханство, завершившееся взятием городов Чимкента и Туркестана. В июне 1865 г. генерал М. Г. Черняев без приказа из Петербурга, воспользовавшись борьбой Коканда с Бухарским эмиратом, овладел крупнейшим городом Средней Азии - Ташкентом. В 1867 г. он стал центром Туркестанского генерал-губернаторства, образованного на занятой русскими войсками части территории Кокандского и Бухарского государств. В 1868 г. после подавления ряда восстаний Россия заключила мирный договор, по которому Бухара и Коканд сохранили статус самостоятельных государств, но оказались зависимыми от России, перепоручив Петербургу внешнеполитические функции.
-й этап (1873 - 1876 гг.) В 1873 г. Россия перешла в наступление на Хивинское ханство, которое, в итоге, признало свою вассальную зависимость от России. После подавления войсками генерала М. Д. Скобелева - будущего героя русско-турецкой войны, очередного восстания в Коканде, в 1876 г. он был преобразован в Ферганскую область Туркестанского генерал-губернаторства.
-й этап. В 1870-е гг. началось проникновение русских войск в туркменские степи. После упорной борьбы с текинцами в 1879 - 1881 гг. земли всех туркменских племен вошли в состав России. После взятия ряда городов и "добровольного" вхождения в 1884 г. племен Мерва в состав России завершился процесс присоединения Средней Азии. Россия вышла к границам Афганистана, входившего в сферу влияния Англии, что вызвало обострение отношений Британской и Российской империй. При поддержке Австрии и Германии кризис был преодолен. По договору 1885 г. с Англией Россия закрепляла за собой территориальные приобретения в Средней Азии. После занятия русским отрядом Горного Бадахшана в 1895 г. и подписания нового договора с Англией устанавливалась окончательная южная граница России, к которой отходил Памир
СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА Упродовж другої половини XIV—XV ст. на етнічних українських землях помітно прискорилися процеси формування суспільної структури. Чіткіше виявлялися відмінності між суспільними верствами і групами, наповнювалися новим змістом їхні права та обов'язки. У різних регіонах соціальна структура мала свої особливості. Це пояснювалося різними формами суспільного й економічного розвитку країн, до складу яких входили українські землі.
Панівне становище займали князі й боярсько-рицарськиіі люд. Із середини XV ст. останніх починають називати шляхтичами. Отримуючи нові пільги і привілеї (особливо у складі Польщі), вони все більше відокремлювалися й віддалялися від решти в населення. Привілейоване становище займало у суспільстві й духовенство, помітно зростала його чисельність, визначалися права і привілеї. Найчисельнішою верствою залишалося селянство. З розвитком міст збільшувалася чисельність міщан. Наприкінці XV ст. зароджується новий суспільний стан - козацтво, якому в майбутньому судилося відіграти надзвичайно важливу роль в історії України. Перші достовірні згадки про козаків зафіксовані у джерелах наприкінці XV ст.
У другій половині XIV—XV ст. прискорюється становлення основних верств українського середньовічного суспільства.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
