афинская школа отличается от современной тем что: девочки не учатся их обучает мама тому что сама знает. пишут они на деревянных дощечках с воском а выводят текст с стиля. с двенадцати лет мальчики посещали палестру (дополнительная школа для занятий гимнастикой и т. п. 4 взрослые афинане
желавшие продолжить свое обучение ходили в гимназию (там учат красноречию и борьбе) вот несколько отличий от афинской школы и современной. я считаю что различий не много и эти школы похожи.
-
-
-
современная школа отличается от афинской школы. мы учимся в красивых зданиях
со светлыми классами. преподаватели образованные и уважаемые люди, которые не то, чтобы ударить ученика, они даже накричать не имеют права. у учеников современные учебники и красочные тетради. а уж ручки и карандаши такие удобные и яркие, что афинские ученики даже и не мечтать не могли. сейчас в
наше время компьютеры есть не только в школах но и дома у каждого человека, мы можем черпать информацию от туда. надо чтобы выйдя из школы, человек мог иметь какую нибудь нужную профессию. я люблю свой лицей и с большой охотой иду на занятия. школа - это второй дом. а вот афинские ученики с
замиранием сердца посещали школу, так как за малейшее нарушение их избивали . как хорошо что я родилась в наше время.
Зі слів моєї прабабусі, яка розповідала моїй мамі, дідуся та прадідуся Петра Гавриловича, то було не життя, а жахіття. На превеликий жаль, моя прабабуся вже померла, а прадід Петро Гаврилович мені розповідав, що сам згадував, а що зі слів своєї матері. Він народився 26 вересня 1938 року, ще в нього була старша сестра. Жили вони в Закарпатській області. На початок війни йому було мало років. Коли оголосили тривогу він не пам’ятає, бо був ще малий. Але зі слів своєї сестри і мами він розповів: «Було це наприкінці червня 1941 року. Мама дуже злякалась взяла мене і сестру побігла швиденько до погреба. Залишивши нас за діжкою, вибігла прихопити теплі речі і щось поїсти. Мого батька вже приблизно через годину забрали на фронт». Не знаю, чи то сльози радості, що ми живемо в мирі, чи то сльози жахливих спогадів з життя його родини.
Ще його мама розповідала, що ли в погребі майже тиждень. Було дуже страшно.Вони з сестрою майже постійно плакали. Особливо, коли лунали вибухи. Через те, що він малим був, не може розповісти багато подробиць. Але війна в нього забрала не тільки батьків, а й дідів, дядьків. Ця війна була найжахливішою складовою частиною у другій світовій війні, вирішувалася доля не лише народів Радянського Союзу, всієї Європи, а й всього світу.
У Велику Вітчизняну війну загинуло понад 30 млн. осіб, майже 10 млн. із них українців, 5,5 млн військовополонених загинули у німецьких концтаборах, померли від холоду, голоду і катувань. День Перемоги радянського народу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні був і залишається одним із найбільш шанованих свят у країнах колишнього Радянського Союзу.
