ответ:8 февраля 1433 года играли свадьбу московского великого князя Василия Васильевича II и дочери боровского князя Марии Ярославны. На празднике отсутствовал звенигородский князь Юрий Дмитриевич, но приехали его старшие сыновья Василий (вошедший в историю под прозвищем Косой) и Дмитрий (вошедший в историю под прозвищем Шемяка).
Один из бояр (по одним летописным сведениям Захарий Иванович Кошкин, по другим – Петр Константинович Добрынский) узнал на Василии Косом роскошный золотой пояс, который якобы был должен принадлежать самому Дмитрию Донскому, но в руки ему так и не попал.
Историю пояса связывают с другой свадьбой. В 1366 году будущий победитель Мамая женился на дочери нижегородского князя Дмитрия Константиновича Евдокии. Пояс входил в приданное невесты, но на него польстился тысяцкий Василий Протасьвич Вельяминов и подменил на другой, менее ценный, а настоящий передал своему сыну Микуле, женившемуся на другой дочери новгородского князя.
В свою очередь Микула отдал пояс боярину Ивану Всеволожскому, когда выдавал замуж собственную дочь. А Всеволожский обручил собственную внучку Анастасию (дочь князя Андрея Владимровича Радонежского) с Василием Косым. И передал ему пояс…
История этого приданного Дмитрия Донского вызывает у историков много сомнений. Но в 1433 году мать великого князя Софья Витовтовна решила восстановить справедливость и прилюдно сорвала с Василия Косого злополучный пояс.
Оскорбленные Василий и Дмитрий Шемяка уехали со свадьбы и отправились к отцу в Галич (который в Костромской области), по дороге пограбив Ярославль и ярославских князей.
Так свадьба ознаменовалась грандиозным скандалом (и если бы только этим!).
Объяснение:
Християнство як вчення, як ідеологічна система, як релігія запроваджене на Русі 988 року за часів князювання Володимира Святославовича, його прийняття було закономірним для тогочасного розвитку давньоруського суспільства, підготовленим усім ходом історії та об'єктивними потребами доби. Язичництво становило собою ідеологію первісного суспільства, Русь же наприкінці X ст. була суспільством класово розшарованим, антагоністичним. Вона потребувала релігії, яка б об'єднала всі давньоруські племена. З іншого боку, релігії, яка б підтримувала суспільно-економічні процеси класового ранньофеодального суспільства, підносячи авторитет князя і зміцнюючи його владу. В цьому полягало внутрішньополітичне значення християнства як державної релігії Київської Русі. Таким же значним за своїм змістом було й зовнішньополітичне значення прийняття християнства.
Християнство формувалося не як регіональна, а як світова релігія, що відігравала роль стимулюючого фактора міжнародного і міждержавного культурного спілкування. Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.
Соціокультурними наслідками прийняття християнства були:
забезпечення етнокультурної єдності всіх племен і земель Київської Русі.
на основі християнства відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі. Державність на Русі значною мірою набуває візантійських форм. Установлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, за верховенства першої.
прийняття християнства сприяло становленню міської культури у власне сільськогосподарській країні.
значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. Під впливом християнства розвивалися книжкова справа, література, історія, філософія, з'явилися перші літописи, церковна література. У школах навчалися люди з різних верств населення.
Церква сприяла створенню на Русі чудової архітектури, мистецтва (особливо іконографії). Більшість камяних споруд, збудованих протягом Х-ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. Прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції.
прийняття християнства означало зміну всього ладу життя. Тепер центром суспільного життя стала Церква. Вона проповідувала нову ідеологію, прищеплювала нові ціннісні орієнтири, виховувала нову людину. Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.
