Виконати завдонна з всторії україни
8 клас

"Ведийский период".Становление ранних государств в Северной Индии (XIII-VIвв.до н.э.). Начало II тыс.до н.э. - появление индоевропейских племён, т.н. ариев. Расселение арийских племён. Слово Арья - "благородный - было самоназванием господствующих родов в древнеиндийских и древнеиранских племенных союзах. "Период с конца II тыс. до середины I тыс. до н.э. именуется "ведийским" - по созданной в это время священной литературе вед. Веды - сборники гимнов ("Ригведы"), напевов, жертвенных формул и заклинаний, а также обширные сочинения, посвящённые истолкованию священного ритуала. 
Ранний этап: XIII-IX вв до н.э. - расселение племён ариев в Северной Индии. Поздний этап: VIII - VI вв. - Расселение ариев по всей центральной части Индо-Гангской равнины, социальная и политическая дифференциация, приведшая к образованию первых государств, главным образом в долине Ганга. Стало распространятся земледелие. Плуг с лемехом изготовлялся из дерева, начало появляться железо. Молочная пища составляла основной рацион в этот период. 
Таким образом, социально-политическое развитие Северной Индии конца II - первой половины I тысячелетия до н.э. привело к образованию четырёх основных слоёв общества: жречество; племенная военная аристократия; полноправный народ - общинники; низшие, неполноправные категории населения, включая рабов. Каждый из этих слоёв превращался в замкнутое сословие - варну. Наследственный статус представителей каждой варны определял их занятия: обязанности жрецов и учителей лежали на варне брахманов, кшатрии должны были воевать и править, вайшьи - трудиться, а шудры - смиренно служить трём высшим варнам. 

Визрівання передумов скасування кріпацтва. Ска­сування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період

Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, По­дільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.

У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі біль­ше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.

Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.

У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.

Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.

Объяснение: