Тогочасні дороги (дуже часто римські, які в Середні віки залишалися чи не найважливішими транспортними артеріями) були заповнені мандрівниками. Переважно – паломниками. У дорозі перебували також християнські місіонери, посланці. Пересувались європейськими і заморськими шляхами купці, подорожували менестрелі, ваганти, збирачі податків, повії, жебраки.
Мандрувати самому не було заведено, передусім з міркувань безпеки. Представники аристократії подорожували в супроводі почту, з великим багажем. До прикладу, коли оголошували збори парламенту, то з усієї Англії в дорогу пускалися делеговані до нього люди, і в містечках на їхньому шляху заледве могли розмістити усіх подорожніх.
Подорожували також морем, здебільшого Середземним. Кораблі не відпливали далеко, а тримались ближче до узбережжя. Мапи, компаси, інші специфічні інструменти стали використовувати аж у пізньому Середньовіччі. Більшість технічних морських новацій запропонували ісламські мореплавці – трикутне вітрило у ХІІ ст., компас, кермове стерно, докладні морські карти у ХІІІ ст., а астролябія і квадрант з’явились аж у XV
