Причина піднесення імперії Александра?

Мужская рубашка без 
вышивок и украшений и без кистей, как у азиатов. Однако люди скромного достатка любили украшение и драгоценности не меньше знати. Только вместо золота они пользовались украшениями из керамики и бронзы. Профессиональные певицы и танцовщицы носили такие же прозрачные платья, как знатные дамы, а зачастую выступали обнаженными, и весь их наряд состоял из нескольких украшений - пояска, ожерелья, браслетов и сережек. Совсем юные служанки ходили обнаженными, особенно когда их хозяин принимал гостей, и без стеснения выставляли напоказ свои гибкие и ловкие тела. 

Візантія була багатонаціональною державою. Її населення становили греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Візантію називали “країною міст”, що їх у період розквіту імперії нараховувалися сотні. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200 – 300 тис. душ. Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — з Чорного моря до Середземного та суходільний — з Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.

За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Вся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був “нижче Бога і наступним після Бога”. Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви і вимагала від підданих віддавати йому богорівні почесті. Для звертання до імператора належало стати на коліна, царським статуям слід було віддавати шану, як іконам. Але важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом.

За роки існування Візантії на її престолі були і солдати, і діти селян, і конюхи. Для того, щоб зробити свого сина наступником престолу, імператори вимушені були хитрувати і проголошувати його за свого життя співправителем. Однак і це не гарантувало того, що син успадкує престол. Будь-який заколот­ник, якому таланило захопити трон і якого підтримувала армія, вважався законним правителем. Відсутність усталеного порядку наступництва престолу призвела до того, що зі 109 осіб, які займали престол Візантійської імперії з 395 р. по 1453 р., лише 34 померли своєю смертю. Решта втрачала владу або через примусове зречення, або через насильницьку смерть.

Водночас влада імператора була абсолютною і необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за до великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.