1.опосаясь новых народных волнений
2.не были доведены до конца
3.связано с деятельностью
4.крестьянский начальник - управлял переселенческим крестьянсвом. ...Агент -осведомитель - занимался сбором крестьянской информацией Народный судья- избирался срокомдо 3 нет
5.императорский суд - дела по сбору налогов ...,не избирался из коренного. Судов биев- под контролем и давлением , 《партии》выдвигали на
6.неверно,неверно;верно
7.восстания в Уральской ,Тургайской создание Степного генерал-губернаторства введение института
8.создание переселенческих управлений, увеличение кибиточной подати до 4 рублей
9.степное,семиреческая ,омске
Объяснение:
100% правильно проверила в билимленде можно лучший?
Возрожде́ние, или Ренесса́нс — имеющая мировое значение эпоха в истории культуры Европы, пришедшая на смену Средним векам и предшествующая Просвещению и Новому времени. Приходится — в Италии — на начало XIV века — последнюю четверть XVI века и в некоторых случаях — первые десятилетия XVII века.
Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед просвітницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
