Відповідь:
На межі III-II тис. до н. е. острови й узбережжя Егейського моря стали ареною розвитку своєрідних культур. Особливо вирізнялися острів Крит і місто Мікени в північно-східній частині півострова Пелопонес. Відкрили крито-мікенську цивілізацію археологічні розкопки Артура Еванса і Генріха Шлімана на межі XIX-XX ст.
На острові Крит існувало кілька самостійних міст (Кносс, Фест, Тіліс та ін.), в яких з II тис. року до н. е. з’являються перші палаци критської культури. Від східних палаців їх відрізняло складне внутрішнє планування у поєднанні з комфортом ("критські лабіринти"), система спеціальної вентиляції, водопостачання, високохудожній стінний живопис. На Криті не будувалися храми, для культових обрядів використовували алтарі біля палаців або у "священних гаях".
У кінці XV ст. до н. е. критські палаці зруйнували варварські племена ахейців і з цього часу підвищується новий культурний центр – ахейське місто Мікени.
Вищого розвитку мікенська культура досягла в XVI-XIII ст. до н. е. Вона запозичила багато критських досягнень: лінійне письмо, техніку вазового розпису і настінного живопису, особливості релігійного культу. Разом з тим мікенська культура відрізнялася від критської. Палаци міст мали вигляд монументальних споруд, захищених міцними кам’яними стінами "циклопічної" кладки. Центральна зала палацу зі священним вогнем (мегарон) вважається прототипом грецьких храмів. Монументальність характерна і для мікенської скульптури. Це відомі Левові ворота в Мікенах, золоті усипальниці царів та ін. У XII ст. до н. е. мікенська цивілізація закінчила своє існування під ударами дорійців. Вона стала об’єднуючою ланкою між культурами стародавніх східних цивілізацій та культурою античного світу.
Після короткочасного періоду "темних віків" в Греції починається відродження культури. Із розрізнених племен виникає єдина грецька народність. Історичним підтвердженням цих процесів вважаються поеми Гомера "Іліада" та "Одіссея" (тому цей період називають героїчним гомерівським). Це відомі оповідання про події, зв’язані з Троянською війною та поверненням Одіссея до Ітаки. Давньогрецький епос був тісно пов’язаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями, для яких характерно існування політеїзму. Поступово сформувався своєрідний міфологічний світогляд, у якому простежується перехід від поклоніння тваринам і рослинам до антро ізму (обожнення людини, уявлення богів в образі прекрасних і безсмертних людей)
Пояснення:
я хз, але ось
Социальная структура казахского общества в XVIII – середине XIX вв. имела своеобразные традиционные черты.
В основе деления населения на сословно-классовые группы лежало не столько имущественное положение, сколько социальное происхождение.
Российский востоковед А.К. Гейнс считал, что у казахов общественные связи были основаны на личной выгоде и общей безопасности. Первоначально несколько семейств объединялось и образовывало аулы или улусы, руководимые старейшими и почтеннейшими из среды своей; несколько улусов, близких родством, соединялись вместе, образуя удел (тюбя) под управлением особого избранного старшины или бия; несколько уделов составляли отделения (аймак), которые избирали своих начальников; наконец, отделения соединялись в роды (ру). Такие отделения и роды у киргиз весьма многочисленны и имеют особенные названия, происходящие иногда от урочищ, где постоянно эти части орды зимуют, но чаще называются по имени родоначальников и других лиц, заслуживших в своем роде общую известность и знаменитость [1, с.54-55]. Такие объединения и общины являлись формой не этнической, а хозяйственно-политической общности ее членов.
Таким образом, в основе деления казахского общества на сословно-классовые группы лежало не столько имущественное положение, сколько социальное происхождение. К высшему аристократическому сословию – ак-суйек (белая кость), представлявшему собой закрытую привилегированную корпорацию, относились Чингизиды: ханы, султаны, торе, а также ходжи, которые считались потомками сподвижников пророка Мухаммеда. Чингизиды – потомки Чингисхана по мужской линии, не принадлежали ни к каким казахским родам и племенам, они составляли «наднациональную» правящую группу общества.
Деление жителей Казахской степи на социальные группы было обусловлено разными причинами. Во-первых, по происхождению казахская аристократия делится на две группы – ак-суйек и кара-суйек. Во-вторых, по мнению того же А.К. Гейнса, по степени богатства, а именно: по количеству скота кочевое население можно разделить на богатых, посредственных и бедных [1, с.151]. В-третьих, по классовому признаку, казахское население традиционно делят на два класса: баев и шаруа. В свою очередь, каждый класс распадался на несколько групп. В-четвертых, по профессионально-административному признаку, выделялись такие социальные группы как бии и батыры.
