Объяснение:
Вивчення історії соціальної системи України сприяє більш грунтовному оволодінню загальноісторичним здобутком нашого народу, дає можливість студентам грунтовніше аналізувати різноманітні процеси минулого, розуміти закономірний поступ предків в майбутнє. Вивчаючи проблеми ІІІ модулю, ми повинні простежити розвиток соціальної системи на різних етапах вітчизняної історії. Це, зокрема, дасть нам можливість зрозуміти також вагомість внеску нашого народу в євроатлантичну цивілізацію.
Відомо, що поділ праці, поява приватної власності, подальше зростання національно-етнічних, поселенських відмінностей призвели до процесів соціальної диференціації суспільства. Під її впливом інститут влади реорганізується в систему політичного планування, провідною силою якої є держава. Ці процеси і обумовили появу в ІХст. на етнічних українських землях такої держави, як Київська Русь.
Аналіз її соціальної структури, яка була досить різноманітною, показує певну відмінність від структури суспільства західноєвропейських держав. Своєрідність соціального організму Давньоруської держави полягала в тому, що в ній формувалися основні класи феодального суспільства – феодали та залежні селяни – поруч із існуванням багатьох перехідних категорій населення.
Історики логічно відносять Київську Русь до ранньофеодальних держав. В ній до класу феодалів належав великий князь київський, удільні князі, духовенство, бояри. До залежних від феодалів людей відносились “люди”, смерди, закупи, рядовичи, челядь, наймити, холопи, ізгої.
Великий князь київський був главою держави, розпоряджався общинними землями, формував військо – дружину, був воєначальником, адміністратором, суддею, мав вплив на церковні справи. Влада князя була спадковою й необмеженою. Удільні князі мали свої дружини, але були підручними, бо київський князь мобілізував залоги, полки від підвладних племен. Князь збирав зі своєю дружиною данину, прибутки йому надходили і від суду.
Чисельну категорію класу феодалів становили бояри – знатні, багаті люди, що належали до верхівки суспільства. Цей стан склався із місцевої родоплемінної знаті, дружинників князя, що осідали на землях, дарованих князем за вірну службу. Вже в ІХст. має місце соціальна диференціація серед бояр – вони поділяються на “великих”, “менших” і “земських”. “Великі” бояри ставали воєводами, канцлерами, тисяцькими; “менші” або “дрібні” бояри з’являлися як землевласники внаслідок того, що великий боярин наділяв їх селом. Вони знаходилися на нижчому шаблі князівської адміністрації – десяцькі, дворецькі та ін. Найбільш привілейованою, впливовою верствою були земські бояри. Це члени боярської ради (думи) – радники князя, “княжі мужі” – верхівка князівської військової дружини. Слід зазначити, що бояри на Русі не були закритою соціальною верствою, як шляхта на Заході. Боярином могла стати особа не боярського походження, яка здобула значні заслуги перед князем (а по суті перед державою).
Не секрет, что вся западная цивилизация тем или иным образом происходит из культуры, которая процветала на Балканском полуострове более двух тысяч лет назад и характеризовалась необычным уровнем развития ряда наук и школ мысли. Древняя Греция была чем–то вроде маяка цивилизации среди океана варварства. И даже само слово «варвар» было впервые использовано греками и означало каждого человека, который не говорил на греческом языке и поэтому не считался членом культурного человечества. Философия, математика, физика, геометрия, скульптура, архитектура – это одни из немногих дисциплин, которые были, в их современном смысле, созданы древними греками. Возможно, с тех пор они сильно эволюционировали, но до этого времени не существовало общепринятого представления о каком-либо организованном знании. Даже сама история никогда не воспринималась как прямая линия до того, как ее так поняли греки – история древности не понималась как непрерывный процесс. Люди жили в мифологические времена не отделяя легендарные события от реальной жизни. Это было нормально для человека быть внуком того или иного бога, это действительно считалось истинным и существующим в реальном мире. Цивилизация Древней Греции стала своего рода поворотным пунктом. За время своего существования многие из этих доисторических представлений, сформированных во времена Древней Греции, не были искоренены полностью, но были созданы основы для нового типа мира. Греция была одной из культур, которая содержала в себе дух Западной цивилизации, дух, который представлен индивидуализмом, рациональностью и продуктивностью. Позже она была перенесена в Древний Рим, затем в средневековую Европу, пришла в Ренессанс и современный период истории. Таким образом, мы можем с уверенностью сказать, что между нами и древними греками существует прямая связь. Следуя одному из широко известных изречений британского писателя Гилберта Кита Честертона, современный англичанин имеет гораздо больше шансов понять древнегреческого в своей тоге и более двух тысячелетий их разделяющих, чем понять китайца, который прекрасно говорит по-английски, носит современный костюм и, по сути, делит с ним столик в кафе. Многие считают, что именно в Древней Греции философская мысль человека достигла своего апогея, а затем только лишь ухудшилась. Такие люди, как Аристотель и Платон, до сих пор считаются самыми важными мыслителями из когда–либо существовавших. Можно сказать, что все современные школы философии основаны на идеях того или иного древнегреческого философа .
Источник: https://www.kritika24.ru/page.php?id=54980
Объяснение:
