Відповідь:Термін «холодна війна» вперше використав кастильський принц Хуан Мануель у XIV ст. Він зазначав, що «гарячі» і «холодні» війни відрізняються тим, як вони закінчуються. «Гарячі війни» закінчуються загибеллю держав або миром, а «холодні війни» не приносять ні миру, ні честі тим, хто їх розв'язав.
Для опису протистояння Сполучених Штатів і Радянського Союзу термін «холодна війна» вперше застосував Джордж Орвелл у статті «Ви й атомна бомба», що з'явилася на світ 19 жовтня 1945 році в Tribune.
На думку Т. В. Орлової (і не лише її), «холодна війна» стала третьою й останньою у ХХ ст. світовою війною. З одного боку, вона мала ознаки справжньої світової війни, яка закінчилася перерозподілом світу на користь переможців і повним крахом держав, що програли. Однак, з іншого боку, це була незвичайна, нетрадиційна війна, яка здійснювалася переважно в ідеологічній, політичній, економічній і технологічній сферах із використанням безпрецедентно жорстких невійськових і нетрадиційних засобів. Застосування цих засобів значною мірою визначило характер, форми і масштаб глобального протиборства, які, так само, як і наслідки протистояння, далеко не в усьому вписувалися у параметри «звичайної» світової війни[1].
Головними рушійними чинниками політики обох наддержав у другій половині 40-х—80-х рр. були взаємний страх і занепокоєння власною безпекою. Таким чином, головна ознака «холодної війни» — це конфронтація у світовій політиці. Іншими ознаками були: ревізія узгоджених під час Другої світової війни рішень; формування військово-політичних блоків навколо двох великих держав; перегони озброєнь, у тому числі ракетно-ядерних; воєнно-силове мислення в зовнішній політиці; формування «образу ворога» засобами масової інформації. Оскільки обидві сторони уникали відкритого конфлікту, «холодна війна» велася в царині міжнародної політики та ідеології, економічного змагання, політичних і військових загроз, розвідки та підривної діяльності[2].
Пояснення:
Цінь Ши Хуанді та його міністр Лі Си провели економічну уніфікацію імперії. Вони стандартизували міри ваги і довжини, валюту, законодавство тощо.
Однією з головних реформ стало вироблення єдиної для всього Китаю ієрогліфічної системи письма. Її основою стали письмена епохи Чжоу. Була припинена практика вживання різноманітних ієрогліфів, які були винайдені у багатьох «удільних державах» другої половини 1 тисячоліття. Нові офіційні ієрогліфи були викарбувані на стінах палаців і навіть на горі Тянь-Шань, аби засвідчити об'єднання Піднебесної «Першим імператором», та популяризували нове письмо серед простих людей.
Правління Цінь Ши Хуан-ді позначилося також гоніннями на вчених, насамперед конфуціанців. Більшість конфуціанських книг були прилюдно спалені, а вчені — страчені.
Объяснение:
