Советские историки рассматривали Первую мировую войну как катализатор революции. Сохранилось немало источников, свидетельствующих об отношении различных слоев населения к войне. Общая оценка историков сводится к признанию патриотического подъема, охватившего всю страну - от царствующей династии до крестьян. При этом ссылаются на такие факты как прекращение забастовок, успешная мобилизация, добровольческая запись в действующую армию, крупные пожертвования на счет обороны, достаточно заметное участие населения в военных займах государства и другие. Вместе с тем, анализ позиций политических партий, присутствующий в советской исторической литературе по данной теме, указывает на разногласия между правым крылом правительственного лагеря, крайне правыми и черносотенными монархическими организациями, с одной стороны, и группами, партиями либеральной буржуазно-помещичьей оппозиции. В одних работах отмечается, что наибольшую агрессивность, стремление к военной экспансии проявляли правые, монархические круги, в других, напротив, подчеркивается, что наиболее решительными сторонниками захватнических устремлений царизма в отношении Константинополя и проливов, выступали буржуазные либеральные круги, прежде всего кадеты. По мнению известного российского историка В. С. Васюкова, "различная историческая документация показывает, что никаких существенных расхождений между помещисьими и буржуазными партиями в отношении военных и политических целей царизма не существовало. И в тех и в других кругах были как сторонники, так и противники "размашистого экспансионизма". В основных же пунктах "программы" их взгляды и намерения совпадали".
починаючи з 1474 p., коли татари пограбували кам'янець, дунаєвець, галич і захопили 40 тисяч полонених, європейські та вітчизняні літописи й хроніки були наповнені повідомленнями про безкінечні бідування і грабунки, що приносили турки і татари в україну. у 1482 р. кримський хан з намови московського великого князя івана третього з великою ордою дійшов до києва, що був суперником москви, і «град взяв і огнем сожже. полону безчисленно взя, а землю києвську учинила пусту».
турки і татари вихором налітали на українські села і міста, палили їх, старих людей вбивали, а дітей, жінок і чоловіків забирали в полон - ясир. у 1498 р. з галичини і поділля вони забрали 100 тисяч людей. весь південь україни вони прагнули перетворити у «дике поле».
, грабіжники зв'язували захоплених арканом за шию та руки і під удари та посвист нагайок гнали до криму. полонили перш за все молодих селян, а також ремісників, купців. на кордоні ханства ясир ділили - розлучали рідних, б'ючи сильних і вбиваючи тих, котрі ослабли.
страхіття татарської навали стали особливістю життя україни, що потерпала від них протягом чотирьох століть. польсько-литовські урядовці, які володіли українськими землями, не захищали їх від татар, a інколи й продавали цілі округи для пограбування. це змушувало місцеве населення озброюватися та організовувати самооборону і розвідку. по всій україні на високих місцях були встановлені стрімкі вежі із смоляними діжками. у разі небезпеки смолу на вежах запалювали, і великі території відразу дізналися про прихід татар. попередження надавало змогу населенню міст і сіл вчасно організовувати самооборону
