Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, північнно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа. В сучасних межах охоплює центрально-південну частину Сумської області, Харківську область, північну частину Луганської області та північно-східну частину Донецької області, західну, центральну, східну, південну частини Білгородської.
Усвідомлення С.У. як регіону яскраво виявилося після скасування слобідських полків у творах І.Квітки та Г.Квітки-Основ’яненка, пізніше — в істор. працях І.Срезневського, П.Головинського, А.Шиманова. Перша систематизована праця про С.У. належить Д.Багалію (1918). "Слобідська Україна" як історико-геогр. поняття широко застосовується і в новітній наук. літературі.
