-Работа с текстом. Ниже Вам представлены мнения историков о внешней политики Ивана IV. Рассмотрите взгляды и оценки ведущих российских историков на итоги и особенности внешней политики Ивана IV. На основании мнений историков и имеющихся знании, дайте экспертную оценку итога внешней политики России во второй половине XVI века.

Критерии:

В работе выдержать историческую действительность;

При выделении конкретных итогов внешней политики России во второй половине XVI века необходимо привести не менее двух аргументов подтверждающую Вашу мысль;

Объем работы 1,5-2 стр. письменного от руки текста на отдельном листе.

Н.М. Карамзин.

Постоянное вмешательство Ивана IV в дела Казанского ханства Карамзин явно оправдывает. Осуществление Иваном IV своего намерения «сразить главу Казани» историк называет «знаменитым подвигом», а взятие Казани и утверждение Ивана IV на тамошнем престоле — «торжеством победы». Завоевание Астраханского ханства Карамзин считает «менее трудным, но также славным завоеванием». При этом, завоевание Крымского ханства в конце 1550-х гг., по мнению Карамзина, было возможно, но не осуществилось потому, что Иван IV для этого еще не созрел. «Сия мысль казалась еще дерзкой».

Ливонская война, по мнению Карамзина, явилась результатом «недоброжелательства Ливонского ордена». Желание Ивана IV «выйти к Балтийскому морю» историк называет «благодеятельными для России намерениями». Поражение русских войск в противоборстве с наемной армией польско-литовского короля Стефана Батория историк называет «жестоким оборотом судьбы, злополучием отечества и стыдом царя». Карамзин оценивает Ливонскую войну в целом как «злосчастную, но не бесславную для России». ответственность за поражение историк возлагает на царя, которого обвиняет в «малодушии», в «смятении духа».

Карамзин считает, что правление Ивана IV было неизбежным злом - страна должна была испытать кроме «бедствий» удельный системы и татаро-монгольского ига «грозу самодержца-мучителя». Светлую сторону этого периода историк видит в том, что русский народ своим долготерпением доказал, что он достоин иметь таких монархов, как Петр I, Екатерина II, Александр I.

Н.И. Костомаров.

Казань в конце 1540-х гг., по мнению Костомарова, «допекла Руси хуже Батыева разорения». Завоевание Казанского ханства «открыло путь дальнейшему движению русского племени» на восток. Присоединение к России Астраханского ханства, по мнению Костомарова, было выполнением решения Избранной рады продолжить подчинение России «татарских народов».

В 1558 г., перед началом Ливонской войны, перед Иваном IV, по мнению Костомарова, стояла альтернатива — либо «разделаться с Крымом», либо «овладеть Ливонией». Историк объясняет противоречившее здравому смыслу решение Ивана IV воевать на два фронта «рознью» между его советниками. Костомаров пишет, что Ливонская война истощала силы и труд русского народа. Историк объясняет неудачу русских войск в противоборстве со шведами и поляками полной деморализацией отечественных вооруженных сил в результате опричных «мучительств и развращения».

У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7 до 12 років.

Наступною ланкою освіти була "граматика", де курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років, учні переходили до школи "риторики", яку можна порівняти із сучасною вищою школою.

Подібні школи користувалися великою популярністю, оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики. "Ритори" – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз, вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як правило, дарували книгу.

У Римській імперії продовжували розвиватися історичні центри наукової думки - власне Рим, Олександрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген, Массилія. В Олександрії існували Музейон і бібліотека, в Афінах - славнозвісні філософські школи, засновані ще Платоном (Академія) і Арістотелем (Лікейон).

Великими культурними центрами залишалися Пергам і Родос, куди приїздили діти римської знаті завершувати свою освіту. А біля міста Пергам виник крупний науково-медичний центр - Асклепіон.

Объяснение:

Корсунська рада — козацька рада, яка відбулася 26 жовтня (6 листопада) 1657 у місті Корсуні.

Учасники ради: генеральна старшина, делегати від рядового козацтва і духівництва. На ній були присутні також посли Швеції, Речі Посполитої, Османської імперії, Кримського ханства, Семигорода, Молдови. Корсунська рада 1657 підтвердила рішення попередніх козацьких рад про обрання гетьманом України Івана Виговського.

Під час ради було ратифіковано Корсунський договір — документ про українсько-шведський військово-політичний союз, за умовами якої шведський король Карл Х Густав зобов'язувався домагатися визнання Річчю Посполитою незалежності України. Західноукраїнські землі та Берестейське і Полоцьке воєводства, які перебували під владою Речі Посполитої, мали увійти до складу України-Гетьманщини.

На Корсунській раді ухвалено поновити союзні відносини з Кримським ханством і Османською імперією та укласти перемир'я з Річчю Посполитою. Вона остаточно вирішила питання переорієнтації зовнішньополітичного курсу української держави шляхом припинення союзницьких відносин з Московським царством і укладання воєнно-політичних угод з іншими державами. Але складна внутрішньополітична і зовнішня ситуація не дала змоги реалізувати умови Корсунської ради 1657 та зумовила підписання гетьманом Іваном Виговським Гадяцького договору 1658.

Объяснение: