Отставание от Европы, депопуляция, расчленение некогда единого государства на взаимно озлобленные и вечно воюющие друг с другом территории.
Монгольские завоевания XIII века были результатом серии крупных завоевательных войн и отдельных походов, организованных монгольскими феодалами с целью захвата военной добычи, порабощения и ограбления народов Азии и Восточной. Европы. Создав мощную военную организацию, монгольские феодалы вовлекли в завоевательные войны большинство народа.
Монгольские завоевания шли по всем азимутам, где Киевская Русь была лишь одним из направлений. В движении на запад монголы дошли до Малой Азии и Ближнего Востоке. После завоевания Закавказья (1236) был разгромлен Румский султанат. В 1256 завоеваны Иран и Двуречье, в 1258 пал Багдад — столица Арабского халифата. Монгольские войска проникли в Сирию, готовились к вторжению в Египет, но в 1260 потерпели поражение от египетского султана.
Монгольские завоевания принесли бедствия народам Азии и Восточной Европы. Они сопровождались массовым уничтожением населения, опустошением огромных территорий, разрушением городов, упадком земледельческой культуры, особенно в районах орошаемого земледелия. Эти завоевания надолго задержали социально-экономическое и культурное развитие стран, вошедших в состав Монгольской феодальной империи.
Монгольское завоевание стало одной из причин отставания русских земель от более развитых государств центральной и западной Европы. Запустели и пришли в упадок старые земледельческие центры и освоенные территории. Граница земледелия отодвинулась на север, а огромные массивы благодатных почв на юге превратились в "Дикое поле".
Русские города подверглись массовому разорению. Упростились (а порой и исчезли) многие ремесла, что тормозило создание мелкотоварного производства. Завоевание законсервировало феодальную раздробленность. Ослабли связи между различными частями государства. Были нарушены традиционные политические и торговые связи с другими странами. Значительно замедлились темпы культурного развития. Были понесены колоссальные человеческие потери, масса людей погибли или были угнано в рабство.
В период моголо-татарского ига говорить о наличии государственности на Руси можно с большой натяжкой. Этот период в истории Руси является БЕЗДЕНЕЖНЫМ - то есть в административных единицах, которые мы называем удельными княжествами, отсутствует чеканка собственной монеты, а это один из важнейших признаков суверенитета.
Объяснение:
Історична пам’ять є невід'ємною складовою національної ідентичності. Усвідомлення спільності історичної долі нарівні з мовою і культурними традиціями об’єднує індивідуумів, окремі соціальні групи у нації, наділяє її членів почуттям духовної спорідненості. Такі колективні уявлення про минуле є важливим соціокультурним феноменом колективної та індивідуальної самоідентифікації.
Незважаючи на уявну спонтанність та еволюційність процесів формування історичних наративів, у сучасних умовах держава, використовуючи засоби відповідної політики та управління, виступає впливовим суб'єктом формування національної пам'яті. Дану сферу діяльності органів влади у політичному та науковому дискурсі отримала усталену назву „державна політика пам’яті”, яка є сукупністю офіційних репрезентацій історичного минулого, комеморативних стратегій та практик, орієнтованих на формування історичної пам’яті національної спільноти. При цьому, з огляду на незавершеність процесу націотворення в Україні та динамічні соціальні зміни, актуальним є питання визначення концептуальних засад державної політики пам’яті, а саме – цілей, пріоритетів, засобів і методів її впровадження.
У представленій аналітичній записці на основі аналізу ситуації, яка склалася в Україні навколо проблем формування національної історичної пам'яті, пропонуються науково-аналітичні підходи до вирішення цього актуального завдання.
