10 вересня 1919 р. було підписано Сен-Жерменський мирний договір з Австрією, який зафіксував визнання нових державних кордонів, що утворилися після ліквідації Австро-Угорської монархії.
Колишні австрійські володіння — провінції Богемія, Моравія та Сілезія увійшли до складу Чехо-Словаччини. Італія отримала Південний Тіроль, Юлійську Крайну, майже всю Істрію, крім міста Фіуме (Рієка). Королівство сербів, хорватів і словенців отримало Боснію і Герцеговину, Далмацію, Крайну, Словенію. Румунія отримала Буковину, а Польща захопила Галичину. Чехо-Словаччині було передано Закарпатську Україну.
Австрії дозволялося мати кадрову 30-тисячну армію без важкого озброєння. Також Австрія повинна була сплачувати репарації, хоча суму їх визначено не було. Їй заборонялося приєднуватись до Німеччини.
2. Нейїський мирний договір
27 листопада 1919 р. в передмісті Парижа Нейї-сюр-Сен було підписано мирний договір із Болгарією. Вона втратила Західну Фракію, яка передавалася Греції, та позбавлялася виходу до Егейського моря. Південна Добруджа залишилась у складі Румунії. Частину Македонії було передано Королівству сербів, хорватів і словенців. Болгарії заборонялося тримати в армії більш як 20 тис. вояків. Суму репарацій було визначено у 2,25 млрд золотих франків, що їх належало сплачувати протягом 37 років.
3. Тріанонський мирний договір
Мирний договір з Угорщиною отримав назву Тріанонського. Він був підписаний лише 4 червня 1920 р. Це було пов’язано з існуванням Угорської радянської республіки. Територія Угорщини за договором скорочувалась на 77%, а населення — на 59%. Румунія отримала Трансільванію та Банат, Королівство сербів, хорватів і словенців — Воєводину і Хорватію. Угорщина втрачала вихід до Адріатичного моря.
Словаччина і Закарпатська Україна входили до складу Чехословаччини. Угорщина відмовлялася від усіх прав на території колишньої Австро-Угорської монархії, в тому числі Закарпатської України.
Також Угорщина передавала Австрії Бургенланд (прикордонна територія заселена німецьким населенням).
Заборонялася загальна військова повинність, армія обмежувалася 35 тис. вояків. Країнам-переможцям Угорщина сплачувала репарації.
4. Севрський мирний договір
10 серпня 1920 р. султанський уряд Туреччини підписав Севрський мирний договір, за яким відбувався поділ колишньої Османської імперії. Туреччина відмовлялася від арабських володінь, визнавала англійський протекторат над Єгиптом, а французький — над Марокко і Тунісом. Туреччина була позбавлена прав на Судан, визнавала анексію Кіпра, втратила володіння на Аравійському півострові та в Європі. Острови Егейського моря та місто Ізмір передавалися Греції. Армія обмежувалася 50 тис. вояків. На території всієї країни зберігався режим капітуляції, що фактично означав перетворення Туреччини в напівколонію.
5. Лозаннський мирний договір та угода Туреччини з радянською Росією
Севрський договір так і не набрав чинності. Завдяки національно-визвольному рухові Туреччина зуміла оберегти свій суверенітет і відвоювати частину територій. За договором із радянською Росією (1921 р.) Туреччина отримала місто Карс і навколишні території.
Для розв`язання кола проблем навколо Туреччини та Чорноморських протоків була скликана міжнародна конференція у швейцарському місті Лозанна 20 листопада 1922 р. і тривала з перервами до 24 липня 1923 р. У конференції брали участь делегації Великобританії, Франції, Італії, Японії, Греції, Румунії, Королівства СХС, Туреччини, а також Радянських республік (Росії, України, Грузії) та Болгарії.
Під час конференції було прийнято конвенцію про режим Чорноморських проток, яка базувалася на принципу вільного проходу кораблів, як воєнних так і цівільних під будь-яким прапором.
24 липня 1923 р. було підписано Лозаннський договір, за яким юридично закріплювався розпад Османської імперії та визначалися нові кордони Туреччини. До Туреччини поверталися території, що раніше були передані Греції. Згодом Франції поступилась частиною Сирії на користь Туреччини.
У 20-х рр. арабські володіння Османської імперії було передано за мандатами Ліги Націй Великобритані
