Відповідь:У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція, яка дуже швидко поширилися на німецькі та італійські держави, Австрійську імперію. «Весна народів», як називали її сучасники, мала як спільні риси, так і особливості в кожній країні. У багатонаціональній Австрійській імперії такою особливістю стало поєднання боротьби проти абсолютизму з національно-визвольними рухами.
На західноукраїнських землях під час «весни народів» український рух став набувати ознак, притаманних третьому, політичному етапу націотворення. Головними питаннями, що їх намагалися вирішити під час революційних подій західні українці, були селянське і національне. Необхідність звільнитися від залишків кріпацтва, передусім панщини, стала нагальною потребою соціально-економічного розвитку краю. Водночас з огляду на пробудження національної свідомості поляків і українців належало вирішити проблему впорядкування правового статусу обох народів в умовах співіснування у складі однієї імперської провінції. Пробудження національних почуттів західних українців спричиняло висування вимог територіального розмежування та надання прав самоуправління.
Змагання українців за їхні права під час «весни народів» очолювало греко-католицьке духовенство. Переконаність духовенства у необхідності підтримувати Габсбургів, оскільки лише це дає можливість здобути перевагу над поляками та угорцями, спричиняла консервативний характер українського національно-визвольного руху під час революційних подій.
Пояснення:
