Данило Романович Галицький народився 1201 році в сім’ї романа Мстиславовича та княгині Анни. У ранньому дитинстві після смерті батька ледь не загинув в питомих усобицях, знесилених Давню Русь. Княжича Данила врятувала мати-вдова, прихопивши його разом з братом Васильком до Польщі, в місто Санок, до свого родича князя Лешко Білому.
Там княгиня з дітьми у відносній безпеці пережила міжкнязівські і боярську усобицю в своїх родових володіннях.
Данило Галицький рано зрозумів, які біди приносять Російській землі чвари, і в подальшому суворо карав їх призвідників в своїх володіннях.
Десятирічний Данило Романович у 1211 році несподівано став удільним князем на Русі. Бояри Галича, які потребували слухняному правителя, звели його на княжий престол в цьому давньоруському місті. Проте вже в наступному році свавільні бояри, що володіли значною військовою силою, вигнали його з Галича, позбавивши влади та Вітчизни. Доброї та надійної дружини у князя Данила Романовича не було, і відстояти батьківський престол зі зброєю в руках він не міг.
Правнук знаменитого Володимира Мономаха жив у вигнанні - і в Польщі у князя Лешко Білого, і в угорського короля Андрія - довго, до 20-річного віку, коли він вже змужнів і як воїн, і як військовий вождь, здатний водити в бій дружину і ополчення . Доля в кінці кінців виявилася милостивою до Данилу Романовичу - в ході князівських усобиць в 1221 році він став удільним князем на Волині.
Бойове хрещення Данило Романович отримав у війні на західних рубежах Російської землі. Його першими противниками стали поляки й угорці, не раз вторгалися на Русь і втручалися в князівські міжусобиці. Його союзником став його тесть волинський князь Мстислав Удатний. На той час у князя Данила була вже чимала дружина. Тепер він не боявся боярського свавілля і боярських заколотів у своїх володіннях і недоброзичливості сусідів з давньоруського князівського будинку.
шото как то так _выбери самое важно_:)
Объяснение:
Источники и научные исследования говорят о том, что древние тюрки с давних пор имели государственную систему и связанную с ней письменную культуру. Казахский писатель Олжас Сулейменов в книге «АзиЯ», получившей широкий резонанс, писал, что письменная культура тюркских народов существовала даже среди шумерских, ассирийских и других племен1. В другой книге «Тюрки в доистории. О происхождении древнетюркских языков и письменностей» он продолжил развивать свои наблюдения. Главной исследовательской концепцией автора в обоих трудах было стремление «при анализе “темных мест” выходить за пределы “семьи” и заглядывать в закрома “соседних” языков»2.
Многие годы внимание ученых привлекали надписи на деньгах, на золотой и серебряной посуде, относящихся к V-VII вв. и найденных на территории Поволжья и Приуралья. А. Г. Мухаммадиев относит эти надписи к древней, считавшейся до сих пор легендарной тюркской цивилизации — Туран (по-тюркски и по-персидски) или Кангюй (по-китайски). Он связывает их и с именьковской археологической культурой, распространенной в V-VII вв. на территории Волго-Камья. Туранские надписи позволили открыть богатую, неизвестную до сих пор духовную культуру древних3.
Уже превратившееся в аксиому устаревшее восприятие тюркского мира продолжает подвергаться сомнению. Останутся ли приведенные выше и другие мнения и открытия только гипотезами или возникнут какие-то новые факты, которые укрепят и подтвердят их, покажет время.
