После реформы Никона православная церковь раскололась на старообрядцев и тех, кто принял реформу или не стал противостоять ей. Соловецкий монастырь многие месяцы выдерживал наступление государственной армии. Известной личностью, выступившей против реформы, стал протопоп Аввакум. В истории он известен так же как автор первой биографии. Он выражал свое мнение относительно реформы и показывал, как ее воспринял русский народ, объяснял, почему сам против изменения канонов церкви. Простые люди, непринявшие реформу, уходили в леса, избегая гонений. Они доказывали верность прежним законам, некоторые говорили, что эта реформа совершена против Бога. Одним из тех, кто отрицательно отнёсся к реформе, стал и царь Алексей Михайлович.
1.Наймолодший син Великого князя Київського Святослава і ключниці при Ольжиному дворі Малуші. Існує також версія про те, що Володимир був прийомним сином Святослава, а не позашлюбним. Якщо приймати до уваги цю версію, то вийде, що Володимира усиновив Святослав раніше 968 року, тобто тоді, коли Володимира вперше згадують літописи. Але цю версію відкинули учені, як неправдоподібну і неісторичну.
2.літописець зображує князя Володимира в той б, що у ньому немов були дві душі: поганська і христіянська. Володимир-поганин був войовничий, жорстокий, рознузданий, — Володимир-христіянин визначався лагідністю і милосердям, любив мир, лад і спокій, був строгий для себе. Така внутрішня переміна людини цілком можлива, — христіянство мало величезний вплив на людей, особиво на тих, що приймали його щиро, з глибокою вірою. Але рівночасно Володимир був якби символом перемін, які переходило тоді українське громадянство. Україна довгі часи була пострахом сусідніх земель: «варвари-Русь, нарід жорстокий і немилосерний, що не знає ласки до людей» — оце звичайна характеристика наших предків у чужих письменників. З дикою, живлою силою, з молодечою буйністю, з завзяттям, відвагою і погордою смерти, гнали ці північні ватаги на південні, культурні землі, несли знищення, смерть і руїну. Але оце той грізний нарід поволі втихомирився, став лагідний, людяний, перейшов до спокійного життя. Ця переміна ішла сама з себе, під впливом змінених господарських умов та під натиском культурніших сусідів. Але до приспішення її немало причинився сам Володимир. Поширення христіянства, заснованя шкіл, початки освіти, нове будівницво, зміни в законодавстві, уліпшення управи, уведення України у коло христіянських держав — все те великі заслуги князя. Тому пізніші покоління дали Володимирові імя Великого.
3.Головним завданням зовнішньої політики Володимир вважав боротьбу з печенігами. Він збудував багато міст-фортець і захистив Київ, створив міцну оборонну лінію, укріпив кордони Русі. У важливих місцях для оборони були побудовані укріплені міста-фортеці, а між ними зведені довгі та високі вали на десятки кілометрів. Завдяки цим фортифікаційним спорудам натиск печенігів було послаблено, і Володимир зміг розпочати більш ефективну боротьбу з ними. Як повідомляє літописець, війна з печенігами принесла київському князю військову славу, що з часом міцно закарбувалася у народних переказах.
4.У 988 році Володимир здійснив адміністративну реформу — владу племінних князів, які чинили опір центру, Володимир передав своїм синам і тим самим укріпив великокнязівську владу і державу. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність та цілісність держави.
В середині 980-х років князь почав схилятися до однієї з світових релігій – християнства. Традиційно часом введення християнства на Русі вважається 988 р., хоча це був тривалий і не завжди мирний та безкровний процес.
Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов’янські землі, Володимир своїми військовими походами 981-993 рр. завершив тривалий процес формування території Давньої Русі. Князь приєднав до складу держави союзи східнослов’янських племен і племенні княжіння хорватів і дулібів (981 р.), в’ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та інших. Таким чином територія держави Володимира в цей час охоплювала вже близько 800 тис. кв. км і тягнулася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні – до басейнів річок Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході – до межиріччя річок Оки та Волги і на заході – до течії Дністра, Західного Бугу, Неману та Західної Двіни
объяснение:
