Економічний розвиток великої британії у 19ст

Античные города Северного Причерноморья. И в Европе, и в Азии развитые цивилизации, основанные на земледелии и передовых культурных достижениях, соседствовали с миром варваров. Древние греки и римляне считали варварами все остальные народы, особенно не имевшие государственности. Термин «варвар» в научной лексике (в отличие от бытовой лексики, где он обозначает человека отсталого, враждебного культуре) не является негативной характеристикой. На протяжении всей истории Древнего мира варварские народы наступали на перспективные для грабежа и расселения цивилизованные страны.

В свою очередь финикийцы, эллины, римляне основывали свои колонии на территориях, где жили варвары.

Уже в VI в. до н. э. древнегреческие колонии окаймляли всё побережье Чёрного моря. Колонии создавались не только как торговые факто?рии, но и как новые земледельческие и ремесленные поселения. Вскоре они превратились в самостоятельные полисы. На берегу Днепровско-Бугского лимана, на стыке морских и речных торговых путей, была основана О?львия, от которой вёл сухопутный торговый путь к Тана?ису в устье Дона; на Керченском полуострове возник Пантикапе?й, ставший столицей Боспо?рского царства (его владения охватывали крымское побережье до Феодосии, Таманский полуостров с Фанагори?ей и Горгиппи?ю). На землях та?вров, занимавших побережье горного Крыма, греки-колонисты основали Херсоне?с Таврический (в пределах совр. Севастополя), который распространил власть на побережье Западного Крыма. Херсонес, в отличие от Боспора, имел республиканское политическое устройство. Многие города Северного Причерноморья чеканили свою монету, а также вели торговлю как собственными товарами, так и посредническую между Грецией, южными причерноморскими городами, с одной стороны, и населением восточноевропейских степей – с другой.

Найвидатнішим явищем історичної літератури першої половини 18 ст. стали козацькі літописи. Козацькими називають літописи тому, що творилися вони в козацькому середовищі та оповідали про події козацької історії.

Козацькі літописи - умовна назва українських літописів, яка усталилася ще у 18 ст. Тоді під терміном «козацький» розуміли «український», але дослідники 19-20 ст. звузили його значення до суто соціального значення.
До козацьких літописів відносять зазвичай три класичні пам’ятки української історіографії - літописи Самовидця, Г. Граб’янки та С. Величка, однак їх число, безумовно, більше. Особливістю козацьких літописів було те, що їхніми творцями виступають представники козацького стану. Власне, термін «літописи» вже не цілком відповідає жанру, у якому вони працювали. їхні твори поєднують у собі риси літопису, історичної повісті, щоденників, мемуарів тощо і розраховані на широке коло читачів.

Головна увага в козацьких літописах приділяється воєнно-політичним подіям історії України.

Літопис Самовидця. Автором вважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний літературною староукраїнською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.).

Поширювався у списках.

Літопис Григорія Граб’янки. Створено в Гадячі 1710 р. Другий з-поміж великих козацьких літописів. Написаний церковнослов’янською мовою. Розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. - поразки Івана Мазепи та обрання гетьманом Івана Скоропадського. Головна увага приділена перебігові Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Літопис Самійла Величка. Твір Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова літопису - літературна староукраїнська. Літопис складався з двох частин: опису подій від 1648 р. по 1660 р. та від 1660 р. по 1700 р. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка супроводжено десятьма портретами гетьманів, містить багато документів, поетичних текстів.