Український князь Ярослав Мудрий, що княжив у Володимирі, дбав дуже про свою столицю Київ.
Було вже це велике місто, що мало понад сто тисяч мешканців. З усіх сторін з’їздилися до Києва свої й чужі люди: чи то купити, чи продати щось, чи за іншою власною або державною справою, чи до суду, чи до уряду.
Жили в Києві українці з різних племен: поляни, деревляни, сіверяни, дубліни, тиверці, угличі. Були тут і чужі народи: греки, німці, італійці, чехи, угри.
У Києві вісім торговищ, на яких постійно збирався народ. Церков і каплиць було аж чотириста! Київ був тоді найбільшим містом на сході Європи. Називали його другим Царгородом.
Давній город, що стояв на горі, не міг уже помістити під час небезпеки всіх мешканців. Ярослав розширив його втроє й наново укріпив.
Довкола йшли високі вали, збудовані з каміння і землі, дерев’яними і мурованими вежами, з глибоким ровом, що через нього вели мости.
До міста можна було ввійти з трьох сторін через укріплені ворота. Найславніші були Золоті ворота з південного заходу. Вони були збудовані з каміння та цегли і покриті золотою бляхою.
Нижче був переїзд. Його замикали на ніч великими дверима, з дубового дерева, окованого залізом. Над воротами була мала церковиця.
Серед валів, побіч Десятинної церкви, Ярослав поставив нову княжу палату і різні церкви.
Найбільшу славу мала велика церква Св. Софії, або Божої Мудрості, з десятьма банями, прикрашена різьбою, гарними образами і малюнками.
По чужих землях розійшлася слава про наш золотоверхий Київ. Заморські купці, королі й королеві родичі були раді завітати до Києва, поглянути на його красу, багатство. Чужоземні купці продавали тут свій крам, купували в наших предків віск, звірині шкіри, хліб, мед, вивозили те у свої землі.
Звідти верталися з іншим крамом. За далекими морями, за карпатськими горами, за темними лісами, далеко від нашого краю ширилася слава про нашу столицю
