1.каким было внутреннее устройство германской империи? в чём проявилось его несовершенство?
2.какие характерные черты были присущи германскому обществу?
3.в чём заключалались особенности развития германии во второй половине x|xв. - в начале xxв.?
4.какие цели преследовал в своей политике о. бисмарк?
5.дайте характеристику "личному правлению" вильгельма ||.
6.какие черты были характерны для национализма на рубеже веков? ​

После изгнания из Рима последнего царя (Тарквиния Гордого)( усиливается активность этрусков. Этрусский царь Порсена, надеясь на поддержку римского плебса, осадил Рим. На Риму пришли латины и кампанские греки (старые враги этрусков). Вместе они нанесли поражение Порсене в битве при Ариции (508 г. до н. э.). Борьба с Порсеной привела к образованию Арицианской конфедерации восьми латинских городов, возглавляемой выборным диктатором. В дальнейшем отношения Рима с латинами ухудшились и вылились в  Первую Латинскую войну, закончившуюся в 493 г. до н. э. подписанием мира, в соответствии с которым Рим обязался не вмешиваться в их внутренние дела, предоставлять им военную и делиться добычей, а также вступал с ними в союз. Необходимость этой меры диктовалась общей для римлян и латинян опасностью со стороны вольсков, эквов,  герников и сабинян. Войны с ними шли с переменным успехом, и победы удалось добиться, только когда к римско-латинскому союзу примкнули герники (80-е гг. V в. до н. э.). Соперничество Рима с могущественным городом Вейи за контроль над соляными месторождениями (и союзными им Фиденами) продолжалось на протяжении всего V в. до н. э. и завершилась вначале захватом Фиден (435 г. до н. э.), а затем и падением Вей, последняя война с которыми длилась 10 лет (406—396 гг. до н. э.).

Мілієве.

У період неоліту тут розселялись племена трипільської культури (4 тисячоліття до н. е. — 3 тисячоліття до н. е. — стоянки: Дорошівці, Хлівище, Шипинці, Киселів, Гвіздівці, Глибока, Чудей, Серет, Сучава, та ін.

У першій половині 1 тисячоліття до н. е. землі краю були зайняті скіфськими племенами. Перша історична довідка про цей народ, який населяв Буковину ще до початку нашої ери, датована V ст. до н. е., є у грецького історика Геродота. У своїх довгих подорожах він доходив також до місцевостей між Тірасом та Борисфеном і у своїх описах згадує також ріки Пората і Тіарантос, які він разом з іншими трьома притоками Дунаюназиває скіфськими ріками.

Перський цар Дарій I Великий у 513 році до н. е. в ході відомого походу на скіфів витіснив останніх з цих земель.

У часи Олександра Великого, коли влада скіфів була вже повалена, у володіннях держав по нижньому Дунаю з'являється фракійське плем'я геттів. Періодично цей войовничий народ проникав до місцевостей витоків Прута і Серету, оскільки їх володіння все більше розширялися в бік півночі.

У ІІ ст. до н. е. сармати, що прийшли зі сходу через Дон, стали безпосередніми сусідами геттів, які витримали багато суворих битв з цими племенами, але врешті-решт втратили своє панівне положення.

Антський союз (VI ст.)

На межі тисячоліть (І ст. до н. е.-ІІІ ст. край заселяли варварські племена бастарнів. Водночас на землях Трансільванії та на схилах Карпат розсилилися даки, які поділялися на багато племен. Ці племена були об'єднані одним з вождів Бурвістою і на землях геттів було засновано імперію даків — Дакію. Проте вже після короткого періоду розквіту вона розпалася внаслідок внутрішніх протиріч і тільки на кінець І ст. войовничий цар Децебал, який завдав римлянам багато турбот, знову об'єднав всі дакські племена і відновив імперію.

У подальшому землі краю входили до державних утворень готів. У IV ст., після нашестя гунів, територія краю повністю знелюдніла. Вторгнення гунів у Європу спровокувало велике переселення народів (V ст.).

З кінця V — початок VI ст.ст. землі краю заселяють слов'яни, які неспішно просувались на південь долинами Пруту, Серету, Дністра. За даними готського історика Йордана та візантійського історика Прокопія край в ті часи заселяли склавіни. Пізніше у центральній Європі сформувалося державне утворення — Антський союз, який існував до VII-го ст. як союз слов'янських племен (антів), до якого увійшли усі буковинські землі. До складу слов'янського державного утворення входили шість великих племінних груп. Вони відомі з давньоруських літописів як особлива південно-західна група «племен»: уличі, бужани, дуліби, волиняни, тиверці, білі хорвати. Останні заселяли землі буковинського краю. Центром Антського союзу було поселення Головське, що стояло там, де тепер стоїть Львів.

Споконвічними жителями Буковини були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (ІІ ст. до н. е.-II ст.) та черняхівської (II-VII ст.ст.) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Буковини.