У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до . Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
Объяснение:
0прочитай і напиши своїми словами можеш скоротити;)
ответ: 28 сентября 1808 года начались новые переговоры между Наполеоном и Александром I. Очевидцы вспоминали, что каждый из императоров старался поразить другого своей свитой. И если для Наполеона основным предметом гордости являлись полностью зависимые от него немецкие герцоги, то для Александра – талантливый и образованный чиновник Сперанский. Французский император, видимо, был достаточно осведомлен о месте Михаила Михайловича в Российском государстве (фактически он был вторым лицом после царя) и уделял ему куда больше внимания, чем остальным. По завершении переговоров Наполеон вручил Сперанскому усыпанную бриллиантами золотую табакерку с собственным портретом и шутливо поинтересовался у Александра I, не изволит ли он обменять сподвижника на какое-нибудь европейское королевство. Пока Россия и Франция оставались союзниками, пристальное внимание и одобрение со стороны Наполеона лишь добавляло авторитета Сперанскому, однако, чем ближе был 1812 год, тем подозрительнее на Михаила Михайловича взирали в окружении русского императора.
Объяснение:
