Проводячи політику блокади, Наполеон пішов на прямі переговори з царем Олександром І і підписав з ними в 1807 Тільзітській мир. Проте на іншому кінці Європи в Іспанії несподівано спалахнула повномасштабна війна. Австрійський ерцгерцог Карл спробував організувати «національний німецький опір» французам, але Наполеон розгромив австрійські війська в битві при Ваграме (1809) і в результаті укладення Шенбруннського мирного договору у Відні досяг зеніту своєї слави. Він став одноосібним правителем Франції, межі якої тепер проходили за Рейном, уздовж побережжя Північного моря і по іншу сторону Альп (в Тоскані і Далмациі).
Йому беззастережно підкорялася вся Європа на захід від Росії і на схід від Португалії. На початку 1812 Наполеон, підготувався до масованого нападу на Росію. Спочатку вторгнення протікало майже безперешкодно, і після Бородінськой битви в середині вересня була захоплена Москва. Так і не зумівши вирішити, що ж робити з Росією. Наполеон віддав наказ про відступ. Під ударами росіян партизан відступ перетворився на втечу, а сувора зима усугубляла тяжке положення французької армії.
Під час воєнної кампанії 1813-1814 армія Наполеона завдала кілька поразок військам Шостої антинаполеонівської коаліції (Австрія, Англія, Пруссія, Росія, Швеція), однак у вирішальній Лейпцизькій битві (яку також називають «битвою народів»)19 жовтня 1813 наполеонівські війська були розбиті. Це була найтяжча поразка в його житті. Він втратив 30 тис. солдатів, і відступ на захід відбувався так само безладно, як і втеча з Росії. На іншому березі Рейну Наполеон перегрупував свої сили і відчайдушно бився на шляху до Парижа. Не зумівши захистити столицю, після вступу союзницьких військ у квітні 1814 у Париж, Наполеон 6 квітня зрікся престолу у палаці Фонтебло. За рішенням союзних монархів він зберіг свій титул і отримав у володіння невеликий острів Ельба в Середземному морі. 20 квітня 1814 Наполеон покинув Фонтенбло і відправився на заслання.
Причини прийняття християнства: а) необхідність зміцнення феодальних відношень у ранньофеодальній державі, тому що язичництво суперечило єднанню Русі; б) прийняття єдиної з Візантією релігії зміцнювало б південні межі Русі, тому що Русь одержала б на півдні авторитетного і могутнього союзника; в) прийняття християнства сприяло підняттю міжнародного авторитету Русі, так як до 988 р. Русь в очах Європи і Візантії була «дремучей, поганською»; г) прийняття християнства сприяло б зближенню з високорозвиненої Візантією - спадкоємицею культури Древньої Греції (технології, література, мистецтво, архітектура і т.п.). Розвиток подій: а) для зміцнення великокнязівської влади Володимир проводить реформу язичництва, створивши пантеон шести богів на чолі з Перуном; б) переконавшись у неспроможності язичества, як пануючої релігії феодальної держави, Володимир вирішив прийняти християнство візантійського обряду (православ'я). Щоб не потрапити при цьому у васальну залежність від Візантії, як інші, Володимир захопив Візантійську фортецю Херсонес (988 р.), і відтіля як переможець продиктував 2 умови візантійському імператору: видати за нього сестру імператора, після чого він готовий прийняти християнство; водохрещення киян мало місце на ріці Почайні в 988 році (історик 0. М. Раков називає іншу дату - 1 серпня 990 р.).
Значення прийняття християнства: а) сприяло зміцненню К. Русі як ранньофеодальної держави, підняло її міжнародний авторитет.
