Відповідь:
90-ті роки XIX ст. характеризувалися різкою активізацією зовнішньої політики Німеччини. Бурхливий розвиток промисловості змушував правлячі кола цієї країни підтримувати німецьку торговельну експансію в Європі, шукати «нові незалежні території» для збуту товарів.
Ставши на шлях колоніальних завоювань пізніше, ніж інші країни, Німеччина значно поступалася їм за розмірами захоплених територій. Німецькі колонії були в 12 разів менші, ніж британські, і, до того ж, бідними на сировинні ресурси. Імперське керівництво гостро переживало таку «несправедливість» і вперше поставило питання про переділ уже поділеного європейськими країнами всього світу.
БРИТАНСЬКА ПОЛІТИКА «БЛИСКУЧОЇ ІЗОЛЯЦІЇ»
Упевнені в невразливості острівного положення Великої Британії та в перевазі свого військово-морського флоту, британські дипломати вважали за кращу зовнішню політику не зв’язувати собі руки союзами з іншими державами, заохочувати конфлікти між ними й отримувати із цих конфліктів максимальну користь для Британії. Правлячі кола країни дотримувалися політики «блискучої ізоляції». Для збереження «європейської рівноваги» Велика Британія зазвичай протидіяла сильнішій державі на європейському континенті, не дозволяючи їй зайняти домінуюче положення в Європі.
ЗАГОСТРЕННЯ БРИТАНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ПРОТИРІЧ
Просування Німеччини на схід та її неприховані територіальні претензії призвели до різкого загострення відносин з найвпливовішою метрополією світу — Великою Британією.
На початок XX ст. британсько-німецькі протиріччя стають головними в системі міжнародних відносин. Економічне, політичне й колоніальне суперництво двох країн доповнилося гонкою військово-морських озброєнь.
У 1899 р. Вільгельм II домігся від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної Багдадської залізниці, яка повинна була пройти через всю Малу Азію, до Багдада й далі — до Перської затоки. Залізниця мала стати плацдармом для просування Німеччини на Близький і Середній Схід. Такі плани, що загрожували колоніальним інтересам Великої Британії, викликали особливе занепокоєння в Лондоні. Британсько-німецькі протиріччя ще сильніше загострилися на грунті боротьби за поділ Південної Африки.
Протиріччя між Німеччиною й Великою Британією ставали непримиренними.
10. Після XX з'їзду КПРС в СРСР сталися значні зміни в суспільно-політичному житті, цей процес ще називають «процесом десталінізації». Процес десталінізації провадився непослідовно і мав дещо обмежений характер. Непослідовність процесу полягала в тому, що поряд із критикою особи Сталіна, Хрущов в офіційних виступах говорив про загалом позитивну роль Сталіна в історії партії та держави, а постанови часів "ждановщини" було розцінено як "вірні у принципі’’. Поряд із амністією засуджених, боячись посилення анти- партійного руху на західноукраїнських землях, 600 осіб із амністованих було повернено для відбуття покарання, переслідувалися колишні учасники підпілля (388 учасників колишнього підпілля було притягнуто до кримінальної відповідальності). Критиці було піддано лише саму особу Сталіна, а не режим влади, що його він створив. Тому процес десталінізації, не дійшовши до свого успішного завершення, поступово згортався.
