Объяснение:
Распад Киевской Руси — процесс политического дробления Киевской Руси, которая в середине XII века разделилась на независимые княжества. Формально она просуществовала вплоть до монгольского нашествия (1237—1240), и Киев продолжал считаться главным городом.
Эпоху XII—XVI веков принято называть удельным периодом или (по обозначению советской марксистской историографии) феодальной раздробленностью. Рубежом распада считается 1132 — год смерти последнего могущественного киевского князя Мстислава Великого. Следующим этапом распада стала ликвидация института «причастий в Русской земле» в результате монгольского нашествия: прекращение борьбы за Киев и киевские волости, коллективного владения и защиты Киевской земли князьями различных ветвей Рюриковичей. Его окончательное завершение приходится на 2-ю половину XIII века, когда серьёзно изменилась прежняя структура почти всех древнерусских земель, на их западную часть начала распространяться власть Литвы и Польши и они тем самым утратили своё династическое единство[1].
Итогом распада стало возникновение на месте Киевской Руси новых политических образований, отдалённым следствием — формирование современных народов: белорусов, русских и украинцев.
Мета реформ Марії-Терезії (1740-1780) та Йосипа ІІ (1780-1790): ліквідувати найбільш грубі прояви феодалізму, які заважали розвитку країни.
Реформи Марії-Терезії:
судова: підпорядковувала суди державі, обмеживши свавілля сеньйорів щодо селян;
військова: новий порядок військового набору; рекрутська служба - пожиттєва;
фінансова: введення загального податку, ліквідація внутрішнього мита, збільшення мита на вивіз товарів;
кримінальна: обмеження смертної кари та скасування катувань;
запроваджено Державну раду, придворну державну канцелярію, міністерства;
області поділено на округи;
освітня: започаткована система загальної шкільної освіти; засновано народні школи для простих людей, ремісничі і сільськогосподарські училища, реформовано гімназії, відкрито університети, які звільнялися від впливу єзуїтів;
замість церковної запроваджувалася державна цензура.
Реформи Йосипа ІІ:
скасування особистої залежності селян;
обмеження самостійності католицької церкви;
закриття монастирів;
конфіскація майна церкви;
едикт про свободу віросповідання;
запровадження єдиної централізованої системи управління.
