Объяснение:
Особливо серед полонених виділявся Фрідріх — беззахисний, слабкий і дуже хворий. Як не дивно, він не втратив шанобливого ставлення до прекрасного, витонченого, любив працювати на землі — сіяв, вирощував. Одного дня Фрідріх "...скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки". Він дуже любив дітей, саджав їх на коліна та співав їм пісень.
Найдорожчим скарбом для нього була фотографія "двох дівчаток у білих сукеньках і білих черевичках". Полонений німець із захопленням показував її всім, а потім обережно ховав в рукавицю.
Діти не розуміли Фрідріха, жорстоко ставилися до полонених. Вони знищили грядку, де вмілими руками були посаджені Фрідріха квіти, кидали в нього каміння, "...зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці".
Страждання полоненого німця обірвалося одного зимового ранку, він повісився, "його знайшли під стіною барака..." Чому він так вчинив? На це питання є багато відповідей. Життя само підбило підсумок: раптом серед грудня зацвіла посіяна ним квітка як символ любові, вона розтопила кригу ненависті до переможеного ворога.
Минуло півстоліття, а будинки, які зводили німці, стояли й були дуже теплими та міцними. Оповідач новели — дівчинка, а згодом — жінка похилого віку розповіла, що її син вирішив повісити полицю, взяв у руки дриль, яка раптом шурхнула в стіну. Коли вибили цеглину, то побачили стару рукавицю! А в ній — довоєнне фото тих самих Дівчаток у білих сукеньках...
Любов Пономаренко своєю новелою прагне закріпити в свідомості читача біблійні істини: любов покриває багато гріхів, бо ніколи вона не перестає жити в серцях людей.
