Геометрия как систематическая наука появилась в Древней Греции, её аксиоматические построения описаны в «Началах» Евклида. Евклидова геометрия занималась изучением простейших фигур на плоскости и в пространстве, вычислением их площади и объёма. Осноположником геометрии можно считать Евклида. В начале XX века великий французский архитектор Ле Корбюзье сказал: «Я думаю, что никогда до настоящего времени мы не жили в такой геометрический период. Все вокруг – геометрия». В развитии Геометрия можно указать четыре основных периода, переходы между которыми обозначали качественное изменение Геометрии.
Первый — период зарождения Геометрии как математической науки — протекал в Древнем Египте, Вавилоне и Греции примерно до 5 в. до н. э. Первичные геометрические сведения появляются на самых ранних ступенях развития общества. Зачатками науки следует считать установление первых общих закономерностей, в данном случае — зависимостей между геометрическими величинами. Этот момент не может быть датирован. Самое раннее сочинение, содержащее зачатки Геометрия, дошло до нас из Древнего Египта и относится примерно к 17 в. до н. э., но и оно, несомненно, не первое. Геометрические сведения того периода были немногочисленны и сводились прежде всего к вычислению некоторых площадей и объёмов. Они излагались в виде правил, по-видимому, в большой мере эмпирического происхождения, логические же доказательства были, вероятно, ещё очень примитивными. Геометрия, по свидетельству греческих историков, была перенесена в Грецию из Египта в 7 в. до н. э. Здесь на протяжении нескольких поколений она складывалась в стройную систему. Процесс этот происходил путём накопления новых геометрических знаний, выяснения связей между разными геометрическими фактами, выработки приёмов доказательств и, наконец, формирования понятий о фигуре, о геометрическом предложении и о доказательстве.Геоме́трия (от др. ... γεωμετρία, от γῆ — земля и μετρέω — измеряю) — раздел математики, изучающий пространственные структуры и отношения, а также их обобщения. Геометрия как систематическая наука появилась в Древней Греции, её аксиоматические построения описаны в «Началах» Евклида.
На території Черкащини розташовано чимало об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, які містять водно-болотні угіддя. Найбільші — Канівський природний заповідник площею 8,7 тисячі гектарів, національний природний парк «Нижньосульський» площею 7,8 тисячі гектарів, ландшафтний заказник «Сулинський» площею 7,8 тисячі гектарів.
На водно-болотних угіддях науковці виявили об’єкти рослинного і тваринного світу, що підлягають охороні на національному й міжнародному рівнях, деякі вписано у Червону книгу України.
Один із найефективніших засобів збереження цінних природних комплексів водно-болотних угідь — виведення земель із господарського використання шляхом створення на них об’єктів природно-заповідного фонду. Актуалізуючи програму охорони навколишнього природного середовища, яку розробили на Черкащині в межах стратегії розвитку регіону, органи місцевої влади разом з активістами збереження здорового довкілля працюють над розширенням заповідних територій.
Область поставила за мету досягти середнього показника заповідності 9%. За останні три роки створено 28 заповідних об’єктів місцевого значення. Загальна площа об’єктів природно-заповідного фонду збільшилася на 1,5 тисячі гектарів.
В обласну програму охорони навколишнього середовища недавно внесено ще 38 перспективних для заповідання об’єктів.
Як зазначила начальниця управління екології та природних ресурсів облдержадміністрації Олена Звягінцева, реалізація на практиці принципів охорони і збереження водно-болотних угідь можлива лише за умови значних зусиль усіх державних і недержавних відомств та організацій на всіх рівнях — від місцевого до загальнонаціонального, всього населення
