Северный Ледовитый океан — самый маленький из океанов, его площадь 14,75 миллионов км², то есть чуть больше 4 % от всей площади Мирового океана. Объём воды составляет 18,07 миллионов км³. Некоторые океанографы рассматривают его как одно из морей Атлантического океана. Северный Ледовитый океан самый мелководный из всех океанов, его средняя глубина составляет 1225 м (наибольшая глубина 5527 м в Гренландском море)[1][6].
Расположен между Евразией и Северной Америкой. Граница с Атлантическим океаном проходит по восточному входу Гудзонова пролива, далее через Пролив Дэвиса и по побережью острова Гренландия до мыса Брустер, через Датский пролив до мыса Рейдинупюр на острове Ислfндия, по его побережью до мыса Герпир, затем к Фарерским островам, далее к Шетландским островам и по 61° северной широты до побережья Скандинавского полуострова[7]. Границей с Тихим океаном является линия в Беринговом проливе от мыса Дежнёва до мыса Принца Уэльского.
[править]МоряПерша російська революція почалася з «Кривавої неділі». На початку січня 1905 р. приблизно 20 тис. робітників зі своїми сім'ями почали рух з околиць Петербурга в центр. Ця демонстрація більше нагадувала хресну ходу з іконами і молитвами. Робочі несли імператору петицію про утиски та зловживання начальства. Сам цар Микола ІІ в уявленн був добрим і чуйним не знав про всі біди народу. Однак, він наказав розігнати демонстрацію. Військові відкрили вогонь по протестувальниках.
Це стало приводом для революції, що тривала з 1905 по 1907 рік. Російську імперію паралізували масові страйки робітників, тобто організована відмова виконувати свої обов'язки.
По всій імперії зупинялися заводи і залізниця. Селяни почали самовільно захоплювати ліси та нападати на поміщицькі маєтки. Повстання на знаменитому броненосці «Потьомкін» розпочали військові Чорноморського флоту. Ініціативу підхопив батальйон саперів у Києві. Революція, яку Микола ІІ сподівався рішучими діями придушити в зародку, вибухнула з нечуваною силою.
Перша причина початку революції 1905-1907 років — економічна ситуація в країні. У 1900-1903 рр. сталась економічна криза. За попередні тридцять років, нагадаю внаслідок промислового перевороту, коли працю людей почали масово заміняти машинами, в Україні набудували багато фабрик і заводів (явище яке ми називали індустріалізацією). Насамперед, це відбувалося на місцях покладів вугілля, заліза та нафти.
Справи йшли добре. Занадто добре. Настав момент, коли почали виробляти так багато продукції, що ніхто вже не міг її купити (криза перевиробництва). Виробники були змушені знижувати ціни на власну продукцію, аж поки не пускали все по вітру. Мальків поглинули великі акули бізнесу. Так творилися монополії — великі гравці на ринку, що контролювали більше третини виробництва певного продукту.
Скорочення виробництва вело до звільнення робітників, або погіршення і так не надто хороших умов праці. На початку ХХ століття нормальною практикою був 12-годинний робочий день. Логічно, що однією з основних вимог революції стало введення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати та покращення умов праці.
