Північна Америка витягнута з півночі на південь на 7000 км і в зв'язку з цим розташована в усіх широтних кліматичних поясах Північної півкулі, за винятком екваторіального. Більша частина материка лежить у субарктичному і помірному поясах, менша – в субтропічному. Арктичний, тропічний і субекваторіальний пояси у межах материка займають порівняно невеликі території
Внаслідок великої протяжності материка з півночі на південь різні частини його дістають неоднакову кількість тепла. Так, річні суми сонячної радіації в північних районах Канади становлять лише 80 ккал/кв. см, а у південних районах США і в Мексиці вони перевищують 140 ккал/кв. см.
Меридіональне найбільших гірських хребтів на заході материка сприяє проникненню повітряних потоків із сходу і перешкоджає доступу у внутрішні райони повітряних мас з Тихого океану. Внутрішні райони материка відкриті і для холодних арктичних мас повітря з півночі, і для теплих тропічних з півдня.
Великий вплив на клімат Північної Америки мають баричні центри, які формуються над океанами. В північній частині Атлантичного океану такими центрами є Ісландський мінімум й Азорський максимум, в північній частині Тихого океану – Алеутський мінімум і Гавайський максимум.
Атмосферні процеси над Північною Америкою проявляються по-різному.
Уральские горы сравнительно невысоки: всего лишь несколько вершин достигают высоты 1,5 тысяч метров над уровнем моря, а самая высокая из них (гора Народная) – 1895 метров. Горные цепи Урала расположены параллельно друг другу в направлении с севера на юг. Между ними имеются продольные понижения, по которым текут реки. Кроме того, почти все они прерываются поперечными речными долинами. Только через главную горную цепь реки практически не протекают – она образует водораздел между реками Русской и Западно-Сибирской равнин (Печоры, Волги, Урала с одной стороны и Оби и с другой) . Западно-Сибирская равнина отличается в целом плоской поверхностью. Однако она не может рассматриваться в качестве однообразной низменности, как это еще недавно считалось. В целом территория Западной Сибири имеет вогнутую форму. Самые пониженные ее участки (50-100 м) располагаются преимущественно в центральной (Кондинская и Среднеобская низменности) и северной (Нижнеобская, Надымская и Пурская низменности) частях страны. Вдоль западной, южной и восточной окраин протягиваются невысокие (до 200-250 м) возвышенности: Северо-Сосьвинская, Туринская, Ишимская, Приобское и Чулымо-Енисейское плато, Кетско-Тымская, Верхнетазовская, Нижнеенисейская. Отчетливо выраженную полосу возвышенностей образуют во внутренней части равнины Сибирские Увалы (средняя высота — 140-150 м) , простирающиеся с запада от Оби на восток до Енисея, и параллельная им Васюганская равнина.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
