проблем современности. Расскажем о причинах, последствиях и возможных решениях экологических проблем Мирового океана.
Мировой Океан-это
Больше 70% поверхности нашей планеты покрыто водой. Объем воды в Мировом океане огромен — 1370 миллионов кубических километров. Мировой океан условно разделен континентами на Северный Ледовитый, Индийский, Тихий и Атлантический. Океан формирует климат на планете: течения несут с собой холод или жару, а вода, испаряясь с поверхности Мирового океана, образует облака. Если говорить о человечестве в общем, то более 100 миллионов человек живут на побережье, их жизнь так или иначе связана с морем. Впрочем, это можно сказать о каждом из нас, даже о тех, кто никогда не видел моря. Ведь именно на этой гигантской «фабрике погоды» зарождаются дожди, выпадающие в центральных районах, именно здесь добывается около 90% всей рыбы, именно из океанских недр зачастую качается нефть, именно по морям перемещаются грузы.
Если бы человечество по какой-то причине утратило возможность использовать ресурсы океана, экономика остановилась бы, а мир погрузился в хаос. Однако из-за столь интенсивного и зачастую безответственного использования Мировой океан сейчас находится в серьезной опасности.
Суперечки навколо визначення групи викликає вже мінімальна кількість її членів. Одні автори визначають групу як дві або більше осіб (A. Hare, 1962; S. Mika, 1982; A. Reber, 2000; Z. Necki, 998; C. Oyster, 2002).
Натомість інші автори (W. Prezyna, 1993) для двох осіб залишають поняття діади і вважають, що про групу можна говорити лише тоді, коли маємо справу з щонайменше трьома особами (див. J. Szczepanski, 1970; W. Domachowski, 2000).
Z. Necki (1998) та C. Oyster (2002) висловлюють думку, що діада – це найменша група. C. Oyster (2002, с. 28) твердить, що всі групові процеси мають подібний перебіг у групі, що налічує дві або більше осіб. Натомість соціальні психологи G. Homans (1950), T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) розв’язують проблему мінімальної кількості членів групи, не зосереджуючись на конкретній кількості членів, а говорять про певну кількість людей, або що група – це кілька осіб (див. M. Argyle, 1999, с. 184).
Крім того, різні автори у визначенні групи акценують різні елементи як істотні. D. Cartwright і A. Zander (1968) підкреслюють, наприклад, взаємну залежність індивідів, що перебувають у групі. Для G. Homans (1950) істотним є процес комунікацій між членами. R. Merton (1963) зазначає, що йдеться про взаємодії настільки часті, які вели б до ідентифікації членів групи.
T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) підкреслюють, що група існує тоді, коли її члени дотримуються певних норм. Ще інші автори звертають увагу на спільну мету, почуття відрубності щодо інших груп, почуття належності до власної групи або на групові структури.
У контексті аналізованої теми варто звернути увагу на ще один елемент групи, а саме – групове лідерство. T. Witkowski (1994, с. 43) пише, що лідера роблять привабливим його риси вождя, організатора і вчителя, його зріла особистість, компетентність і знання людей та їхніх головних потреб.
Підсумовуючи ці міркування, варто зауважити, що соціальні психологи найчастіше звертаються до такого визначення, яке поєднує кілька критеріїв у єдину цілісність, і визначають групу як дві або більше осіб, між якими існує безпосередня взаємодія. Такі особи мають спільну мету і норми, що приймаються членами групи, а також певні структури – соціометричну, комунікативну, влади і просування.
A. Hare (1962), автор наведеного визначення, говорить, що лише дотримання всіх цих умов одночасно дає змогу говорити про групу. Якщо котрийсь з елементів, які конституюють групу, не існує, слід би було радше говорити про сукупність.
а мне ответиш на вопросы
