знать состав региона; примеры стран Америки, принадлежащих к различным формам государственного правления, различных типов и подтипов по уровню экономического развития; основные районы добычи минеральных ресурсов, ячейки перерабатывающей промышленности; мегаполисы, крупнейшие морские порты, аэропорты-хабы, крупнейшие финансовые центры, мировые города в Америке;
• уметь характеризовать особенности формирования населения субрегионов; уровне и темпы урбанизационных процессов, формы сельского расселения в отдельных странах региона;
• выделять основные черты хозяйства ключевых стран новой индустриализации и небольших стран плантационного хозяйства;
• объяснять размещения основных промышленных районов и центров, мировых городов, специализированных сельскохозяйственных районов, центров туризма в регионе;
• делать выводы о причинах неравномерности экономического развития субрегионов Америки;
• оценивать влияние интеграционных процессов в регионе на экономическое развитие стран; роль США в социально-экономическом развитии региона.
§ 33. Особенности географического положения АМЕРИКИ. ПОЛИТИЧЕСКАЯ КАРТА РЕГИОНА
ПРЕЖДЕ ЧЕМ ЧИТАТЬ, вспомните!
Какие материки входят в состав Америки?
Кто открывал и осваивал Америку?
• Особливості географічного положення Америки та її склад. Американський регіон - це величезний масив суходолу в Західній півкулі між Атлантичним і Тихим океанами (мал. 68). За класифікацією ООН, великий регіон Америка поділяється на кілька менших за розмірами субрегіонів: Північна Америка, Карибський басейн, Центральна Америка і Південна Америка. Крім того, частину Америки між південним кордоном США на півночі й Антарктидою на півдні називають Латинська Америка.
Мал. 68. Місцезнаходження регіону Америка на земній кулі
• Сучасна політична карта Америки. Виникнення сучасних держав Америки стало наслідком Великих географічних відкриттів і європейської колонізації. Піонерами колоніальних загарбань були дві держави - Іспанія і Португалія. Пізніше до них приєдналися Англія, Франція і Нідерланди, які й до сьогодні подекуди здійснюють управління окремими територіями в Америці. Так само мають свої володіння в регіоні США і Данія.
Загалом на політичній карті Америки налічується 58 незалежних держав і залежних територій. Найбільше їх у Карибському басейні - 29, зокрема й 13 держав і 16 залежних територій. У Південній Америці - 12 держав і 4 залежні території. У Центральній Америці лише незалежні держави (8). А у Північній Америці тільки 2 держави і 3 залежні території. Отже, на політичній карті регіону загалом 35 держав і 23 залежні території.
• Форми державного правління і адміністративно-територіального устрою країн. У регіоні мають місце різні форми державного правління. Найпоширенішою тут є республіканська форма правління - 25 держав.
Президентські республіки, де президент є главою держави й уряду і де відсутній прем’єр-міністр, є частим явищем в Америці. До таких республік належать, зокрема, США, Домініканська Республіка, Гватемала, Гондурас, Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Чилі й ін. Лише в одній президентській республіці Америки є прем’єр-міністр - це в Перу.
Прикладом парламентських республік, де роль президента значно менша і верховенство має парламент, є Домініка, а також Тринідад і Тобаго. Інші дві держави - Гайана і Гаїті - належать до президентсько-парламентських (змішаних) республік. Тут має місце певне врівноваження сильної президентської влади й ефективного контролю парламенту за діяльністю уряду.
Поряд із республіканською формою правління ще 10 держав в Америці обрали конституційну монархію. Окремі країни є членами Британської Співдружності націй - Антигуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Гренада, Ямайка й ін.
ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ
За додатковими джерелами інформації, зокрема й Інтернетом, складіть перелік членів Британської Співдружності націй в Америці.
Країни Америки різняться й за адміністративно-територіальним устроєм. Наприклад, Канада, США, Аргентина, Венесуела, Мексика, Бразилія, Сент-Кітс і Невіс належать до федерацій. У таких країнах їхні окремі частини (провінції, штати, федеральні округи тощо) мають певну самостійність у межах держави. Але більшість держав в Америці є унітарними.
Не всі вітри, що дмуть униз схилом, є катабатичними. Наприклад, такі вітри, як фен, чинук або бергвінд, є вітрами дощових сутінок, де, піднімаючись з навітряної сторони гірського хребта, повітря втрачає вологу та спускається з підвітряного боку сухим і теплим. Катабатичний вітер приносить до підніжжя гір похолодання, яке не компенсується адіабатичним нагріванням при спусканні повітряних мас. Утворення катабатичних вітрів пояснюється охолодженням повітря на гірських плато, вершинах, льодовикових полях. Оскільки щільність повітря збільшується при зниженні температури повітря, гравітаційні сили спрямовують його донизу схилом.
Чим довше схил, по якому розганяється стоковий вітер, тим він сильніший і в більшій товщі приземного повітря він гається (до кількох сотен м). В Антарктиді стокові вітри виникають за 700–800 км від берега в глибині континенту і загасають над морем за 3-4 км від берега[1]. Катабатичні вітри можуть досягати ураганних швидкостей, при посиленні місцевими умовам рельєфу вона досягає в деяких випадках 80-90 м/с. У Сухих долинах Мак-Мьордо вони розганяються до 320 км/год. Проте більшість не настільки інтенсивна та досягає швидкості 10 вузлів (18 км/год) або менше.
Объяснение:
