Природные ресурсы Дальнего Востока таблица
1) тип природных ресурсов (миниральные, агроклиматические, водные, энергетические, биологические, рекреационные, лесные, почвенные)
2) характеристика
3) месторождения

З давніх часів люди знали нро небесні тіла, які вони назвали планетами. Зовні вони схожі на зорі, але відрізняються від них тим, що постійно переміщуються по небу, переходячи з одного сузір’я до іншого, змінюючи свою яскравість. Пояснюється це тим, що планети рухаються своїми орбітами навколо Сонця і світять нам його відбитим світлом. Тобто самі планети не випромінюють світло.Пині вчені налічують вісім планет Сонячної системи. У шести з них виявлено природні супутники - небесні тіла, які обертаються навколо планет. Проте в природі існують ш;е й небесні тіла. Це всі тіла, ш;о знаходяться за межами Землі: зорі, планети, комети, астероїди тош;о. Найбільшими небесними тілами є зорі, найменшими - космічний пил. Тисячі років люди гають за зоряним небом, намагаючись розібратись у його зоряному різноманітті, класифікувати його, якось позначити.Зоря — самосвітне небесне тілоРозжарені небесні тіла, що випромінюють світло, називають зорями. Неозброєним оком на зоряному небі можна налічити близько 3000 зір, а за до бінокля, підзорної труби чи телескопа - набагато більше. Щоб простіше було орієнтуватися серед великої кількості зір, які можна побачити неозброєним оком, небесну сферу поділили на ділянки, а зорі на цих ділянках об’єднали в групи і назвали сузір’ями.Давні дослідники зоряного неба нодумки сполучали зорі лініями так, що вони схематично нагадують певні фігури. Тому на небі можна знайти Терези й Рака, Тельця і Пса. Багато назв зір і сузір’їв пов’язано з міфами й легендами. Не виняток і сузір’я Оріона, яке легко знайти на нашому небі за яскравими зорями 
Планети земної групи мають високу густину та складаються переважно з силікатів та металізованого заліза (на відміну від газових гігантів та льодових карликових планет, об’єктів пояса Койпера та хмари Оорта). Найбільша планета земної групи — Земля, більше ніж у 14 разів поступається в масі найменшому газовому гіганту — Урану, але при цьому у 400 разів масивніша найбільшого об’єкта поясу Койпера.
Планети земної групи складаються переважно з кисню, кремнію, заліза, магнію, алюмінію та інших важких елементів.
Всі планети земної групи мають наступну будову:
у центрі планети залізне ядро з невеликою кількістю нікелю.мантія складається з силікатівкора, яка виникла через часткове плавлення мантії складається також з силікатних порід. З поміж планет земної групи тільки у Меркурія немає кори, оскільки вона була розбита в результаті метеоритних бомбардувань. Земля відрізняється від інших планет групи наявністю великої кількості гранітів у корі.Дві планети земної групи (Земля та Марс) мають супутники і жодна зі всіх чотирьох планет групи не має кілець.

И океановГЕОГРАФИЧЕСКИЕ ОТКРЫТИЯ XIX—XX ВЕКОВ
На карте мира конца XVIII — начала XIX в. правильно показаны очертания Европы, Азии, Африки; за исключением северных окраин, верно изображена Америка; без больших ошибок очерчена Австралия. Нанесены на карту главнейшие архипелаги и крупнейшие острова Атлантического, Индийского и Тихого океанов.
Но внутри материков значительная часть поверхности обозначена на карте «белыми пятнами». Неизвестными для картографов были обширные и безлюдные полярные области, почти три четверти Африки, около трети Азии, почти вся Австралия, значительные области Америки. Все эти территории получили достоверное отображение на карте лишь на протяжении XIX столетия и в начале нашего века.
Крупнейшим географическим достижением XIX столетия было открытие последнего, шестого материка Земли — Антарктиды. Честь этого открытия, совершенного в 1820 г., принадлежит русской кругосветной экспедиции на шлюпах «Мирный» и «Восток» под командованием Ф. Ф. Беллинсгаузена и М. П. Лазарева (см. стр. 364).
При создании современной карты обобщались картографические знания и географические сведения различных народов и разных эпох. Так, для европейских географов XIX в., изучавших Центральную Азию, большую ценность имели старинные китайские карты и описания, а при исследовании внутренних областей Африки они пользовались старинными арабскими источниками.
В XIX в. начался новый этап в развитии географии. Она стала не только описывать земли и моря, но и сравнивать явления природы,
искать их причины, открывать закономерности различных природных явлений и процессов. На протяжении XIX и XX столетий были сделаны крупные географические открытия, достигнуты немалые успехи в изучении нижних слоев атмосферы, гидросферы, верхних слоев земной коры и биосферы.