Сільське господарство - найдавніша галузь матеріального виробництва і особлива галузь економіки. Адже воно займається вирощуванням культурних рослин (рослинництво) і розведенням і вирощуванням домашніх тварин (тваринництво). Тим самим сільське господарство забезпечує населення продуктами харчування і, водночас, промисловість - сировиною.
У сільськогосподарському виробництві зайнята приблизно половина економічно активного населення світу. Але в країнах, що розвиваються, цей показник становить 2/3 і більше, тоді як у розвинутих країнах - менше 10 %, а у США і деяких країнах Західної Європи - тільки 2-3 %.
Сільське господарство так чи інакше розвивається майже в усіх країнах. Найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачів країни, як-от: США, Канада, Бразилія, Китай, Індія. Однак у країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, тоді як економічно розвинуті країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів. Водночас економічно розвинуті країни є найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, оскільки мають надзвичайно місткий споживчий ринок.
Співвідношення двох головних галузей сільського господарства - рослинництва і тваринництва - залежить від цілого ряду чинників. Перш за все напрямок господарства визначають природні умови, які можуть накладати суттєві обмеження на певні види сільськогосподарських виробництв, сприяючи водночас розвитку інших. Велика роль також належить рівню індустріалізації країни, що може забезпечити високомеханізоване господарство. Подекуди розвиток тих чи інших галузей сільського господарства визначається етнічними й релігійними особливостями країни. Так, наприклад, іслам забороняє вживання свинини, а індуїзм - убивати корів. Так само вкрай рідко вбивають велику рогату худобу деякі африканські народи.
Загалом, рослинництво переважає у більшості країн, що розвиваються. Виняток становлять країни тропічних пустель, де надзвичайно мала площа орних земель, а також південноамериканської пампи (Аргентина, Уругвай), де розвивається високотоварне тваринництво. Натомість в економічно розвинутих країнах перевага надається тваринництву.
У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Це означає, що фермери виробляють таку кількість сільськогосподарської продукції, яка значно перевищує їхні потреби.
У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Фермери мають змогу продавати лише незначну частку своєї продукції. Виробництво здебільшого орієнтується на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.
У сільському господарстві деяких країн, що розвиваються, поширена плантаційна система. її запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноафриканського узбережжя. Плантації — це великі сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні одного тропічного продукту, наприклад кави або какао, для постачання його на ринок.
Описуючи нинішній стан сільського господарства світу, часто вживають поняття "зелена революція". Чому "зелена"? Тому що зелений колір — це колір сільського господарства. Чому революція? Тому що в сільському господарстві відбуваються широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки.
Зараз триває новий етап "зеленої революції", який має назву "біотехнологічна революція". На цьому етапі широко застосовуються біотехнології, комп'ютерні засоби, нов захисту рослин, обробітку ґрунтів тощо.
У результаті проведення "зеленої революції" багато країн, що розвиваються, зуміли повністю задовольнити свої потреби в продуктах харчування за рахунок власного виробництва. Дехто вважає, що "демографічний вибух", характерний для цієї групи країн, не в останню чергу зумовлений "зеленою революцією". Спираючись на її досягнення, деякі країни цієї групи спромоглися навіть перетворитися на експортерів сільськогосподарської продукції.
Площадь Центральной России составляет более 900 тыс. км² или 5% территории России.
В состав региона входят три крупных подрайона: Центральный, Центрально-Черноземный, Волго-Вятский.
Это 19 областей (Брянская, Владимирская, Ивановская, Калужская, Костромская, Московская, Орловская, Рязанская, Смоленская, Тверская, Тульская, Ярославская, а также Кировская и Нижегородская, Белгородская, Воронежская, Курская, Липецкая, Тамбовская), 3 республики (Марий Эл, Мордовия и Чувашская республика) и город Москва.
Центральная Россия имеет и удобное транспортно-географическое положение, то есть положение на транспортных путях, соединяющих территорию с основными источниками сырья, энергии, продовольствия, с рынками сбыта. Регион находится на пересечении крупных транспортных магистралей. Это нефтепроводы, газопроводы, железные и автомобильные дороги. С севера на юг по реке Волга проходит основной водный путь России
Единственным недостатком является отсутствие выхода к морю.
ЭГП территории изменяется во времени. В основном это связано с экономическими изменениями, которые происходят на соседних территориях. Со временем ЭГП может улучшаться или ухудшаться.
Рассмотрев ЭГП Центральной России, сделаем вывод. ЭГП региона выгодное и экономическому развитию района, т. к. регион занимает центральное положение, на его территории располагается столица России, он имеет хорошую транспортную обеспеченность, соседние с регионом территории обладают крупными запасами природных ресурсов.
Особенности природы
Центральная Россия находится в центре Восточно-Европейской равнины, поэтому здесь преобладает равнинный рельеф. Низменности чередуются с возвышенностями.
Климат умеренный, умеренно-континентальный с относительно мягкой зимой и теплым летом. Количество осадков – от 400 до 600 мм, средние температуры января – -10°… -12°, июля – +17°…+18°.
Очень холодные зимы характерны только для Волго-Вятского района , на юго-востоке региона часто бывают засухи, а северо-восточная часть региона переувлажнена и заболочена.
Объяснение:
