Сделать из этого текста конспект вас нужно

От поставки пушнины и соли времен первоначального славянского заселения Европейского Севера до начала разработки полезных ископаемых в советские предвоенные пятилетки несколько столетий.

После Второй мировой войны район стал развиваться особенно бурно. Тогда и сложились основные отрасли его специализации, главной из которых стала добывающая промышленность (это первая особенность послевоенного периода). Началась интенсивная добыча и переработка многих видов полезных ископаемых:

— железных руд Кольского полуострова (Оленегорск, Ковдор) и Карелии (Кос- томукша), которые направлялись на экспорт и на построенный в этот период Череповецкий металлургический завод (впоследствии комбинат);

— медно-никелевых руд в районе поселка Никель близ границы с Норвегией и города Мончегорска близ Хибин. Их переработка производится на комбинатах «Печенганикель» (Заполярный) и «Североникель» (Мончегорск);

— апатито-нефелиновых руд в Хибинах. После их разделения и обогащения апатитовый концентрат расходится по всей стране для производства фосфорных удобрений, а нефелины используются для производства глинозема (сырья для алюминиевых заводов);

— каменного угля Печорского бассейна;

— нефти и газа месторождений Республики Коми: к востоку от Ухты (Вуктыл, Войвож) и к северу от Усинска, в том числе в Ненецком автономном округе.

Другая особенность послевоенного периода — в постепенном переходе к более глубокой переработке древесины — производству целлюлозы, бумаги, картона. Были построены целлюлозно-бумажные комбинаты (ЦБК) близ Котласа (в его спутнике — городе Коряжма), в Сыктывкаре и расположенном недалеко от Архангельска Новодвинске. Резко расширены мощности Соломбальского ЦБК в Архангельске (в этом городе, кроме того, более 20 предприятий по первичной деревообработке). Все это, несомненно, несколько повысило степень использования древесного сырья, однако нанесло сильный ущерб и рекам, и атмосфере городов.

Третья особенность послевоенного развития Европейского Севера — его быстрая милитаризация. До войны Северный морской флот был самым слабым из советских военных флотов. Он не шел ни в какое сравнение ни с Балтийским, ни с Черноморским, ни даже с относительно слабым тогда Тихоокеанским. Сейчас Северный флот — самый мощный в России (на втором месте — Тихоокеанский). Именно эти флоты имеют свободный выход в Мировой океан, в отличие от «замкнутых» во внутренних морях Черноморского и Балтийского.

К северу от Мурманска, на берегу глубоко вдающегося в сушу Кольского залива, множество незамерзающих заливов, удобных для базирования флота. Здесь расположена база Северного флота — город Североморск. Кроме того, большое количество военных баз и полигонов размещено по берегам Баренцева и Белого морей. Основная ударная сила флота — атомные подводные лодки с ядерным оружием на борту. Главный (а теперь уже единственный в России) центр их производства — город Северодвинск. А вблизи станции Плесецк на железной дороге Вологда— Архангельск возник город Мирный, где расположился космодром, использовавшийся в основном в военных целях.

Континентальна територія Австралія поділена на три часові пояси: Західний (UTC+8), Центральний (UTC+9:30) і Східний (UTC+10). Острівні території знаходяться в інших часових поясах, які відповідають їх довготі. Загалом Австралія, включаючи залежні території, має 9 часових поясів (включаючи неофіційні). У деяких штатах існує також перехід на літній час, який вводиться з першої неділі жовтня до першої неділі квітня. Штати самостійно вирішують питання використання літнього часу.Территория Китайской Народной Республики имеет протяжённость по долготе 61°04′ или примерно 4,1 часа, но официально на всей территории страны (включая Гонконг и Макао) действует единое стандартное время UTC+8, которое носит название пекинское время (англ. Beijing Time). Летнее время не применяется, хотя использовалось в .

Урбаніза́ція — зростання значення міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського життя в певному регіоні, країні, світі.

За підрахунками вчених господарські втрати від хвороб урбанізації (перш за все шуму, стресу, забруднення) перевищують втрати від страйків.

Сучасна урбанізація як всесвітнє явище має три спільні риси, притаманні для більшості країн.

Перша риса — швидкі темпи зростання кількості міського населення.

приклад: У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р.— 29%, а в 1990 р.— 46%. У середньому міське населення щороку збільшується приблизно на 50 млн осіб.

Друга риса — зосередження населення і господарства переважно у великих містах. Це пояснюється насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою, освітою. Крім того, великі міста зазвичай повніше задовольняють духовні потреби людей, краще забезпечують достаток і різноманітність товарів і послуг, доступ до даних.

Приклад: На початку XX сторіччя у світі налічувалося 360 великих міст (із населенням понад 100 тис. мешканців), у яких проживало тільки 5% усього населення. Наприкінці 80-х рр. таких міст було вже 2,5 тис., а частка їх у світовому населенні перевищила ¼. У Радянському Союзі, за переписом 1959 р., великих міст було 148, а за переписом 1989 р.— близько 300. 3-поміж великих міст прийнято окремо виділяти найбільші міста-«мільйонери» з населенням понад 1 млн мешканців. На початку XX ст. їх було всього 10, на початку 80-х рр.— понад 200.

Третя риса — «розповзання» міст, розширення їхньої території. Для сучасної урбанізації особливо властивим є перехід від до групових форм міського розселення — від звичайного «точкового» міста до міських агломерацій — компактних територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій стають переважно столиці, найважливіші промислові і портові центри.

РІВЕНЬ

Незважаючи на спільні риси, урбанізація в різних країнах і регіонах має певні відмінності, зокрема неоднакові рівні і темпи. За рівнем урбанізації всі країни світу можна поділити на три великі групи. Але найбільша різниця помітна між більш і менш розвинутими країнами. У розвинутих країнах рівень урбанізації в середньому становить 71%, а в країнах, що розвиваються,— 33%. Темпи урбанізації багато в чому залежать від її рівня. У наші дні міське населення в країнах, що розвиваються, зростає в 3 рази швидше, ніж у розвинутих. На них тепер припадає 1/6 усього щорічного приросту міських мешканців

СТАДІЇ

Вважається, що процес урбанізації пройшов три стадії:

Від виникнення міст до XVIII ст.;

Кінець XVIII — початок XX ст., коли відбувалося швидке зростання розмірів і чисельності міст;

Метрополізація, яка характеризується зосередженням людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах у XX ст.

Іноді виділяють четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо.