2. Для восстановления плодородия почв проводятся такие мероприятия: внесение органических удобрений, торфа, известкование почв или внесение гипса,
система осушения заболоченных и орошения засушливых земель. Подумайте,
зависит ли от работы механизатора плодородие почв и в чем это выражается.​

Екваторіальний пояс охоплює частину Амазонської низовини й Північні Анди. Тут переважають екваторіальні повітряні маси з високими температурами протягом року (+25…+27 °С). Для цього поясу характерна велика кількість опадів, що коливається від 1500 до 2500 мм, а на схилах Анд і Тихоокеанському узбережжі їх кількість зростає до 5000 мм і більше на рік. Уся північна частина материка, включаючи Орінокську низовину й значну частину Гвіанського плоскогір’я, розташована в субекваторіальному поясі Північної півкулі.

До субекваторіального поясу Південної півкулі належать східна й південна частини Амазонської низовини, північна й центральна частини Бразильського нагір’я. Середні температури зимових місяців Південної півкулі змінюються від +20 до +24°, а літніх — від +25 до +28 °С. Досить чітко виражена відмітна риса субекваторіального клімату — сезонність у розподілі опадів, більшість із середньорічної норми в 1000—2000 мм випадає влітку відповідної півкулі. Тільки на північно-східних схилах Гвіанського плоскогір’я й прилеглого до нього узбережжя Атлантичного океану опади випадають рівномірно протягом року.

У межі тропічного кліматичного поясу Південна Америка входить тільки в Південній півкулі, це південно-східна частина Бразильського нагір’я на північ від Ла-Платської низовини, внутрішні рівнини й середня частина Анд. У ньому помітні відмінності температур за сезонами року (літо — +25 °С, зима — +15 °С), кількість опадів на сході — від 1000 до 2000 мм, а на внутрішніх рівнинах — від 500 до 1000 мм. Майже всі опади випадають улітку, за винятком східних схилів Бразильського нагір’я, де вони бувають і взимку. У внутрішніх частинах материка (рівнина Гран-Чако) клімат посушливий, із літнім максимумом опадів і різко вираженим сухим зимовим періодом. У тропічному поясі виділяються чотири типи клімату: тропічний вологий (приатлантичні райони), тропічний континентальний (внутрішні райони), високогірний клімат Анд із вертикальними поясами й тропічний пустельний Тихоокеанського узбережжя. Пустельний клімат найбільш яскраво виражений у пустелі Атакама.

Субтропічний пояс охоплює території, розташовані в основному між 30° і 40° пд. ш. Зима тут м’яка (+10…+12 °С), температури можуть опускатися значно нижче 0 °С у зв’язку із вторгненнями порівняно холодних повітряних мас із півдня; літо дуже жарке (+20…+25 °С). Опадів випадає від 500 до 1000 мм, причому їхня кількість зменшується в напрямку від Атлантичного океану до Анд, але в південній частині Тихоокеанського узбережжя — понад 2000 мм. У субтропічному поясі виділяються області субтропічного вологого клімату (південний схід материка — окраїна Бразильського нагір’я, басейн нижнього Уругваю, межиріччя Парани й Уругваю, східна частина Пампи), субтропічного континентального (у центрі) і середземноморського клімату із сухим і нежарким літом і м’якою та дощовою зимою (на Тихоокеанському узбережжі).

Території, розміщені на південь від 40° пд. ш., розміщені в помірному кліматичному поясі (найвужча частина материка), де чітко проявляються зміни температур за сезонами року. На півночі середня температура влітку становить +15 °С, на півдні — +10 °С, а взимку відповідно +5° і 0 °С (у зв’язку із проникненням холодного повітря з півдня бувають сильні морози). У східній частині поясу панує континентальний, порівняно сухий клімат (річна кількість опадів — 100—250 мм) із холодною зимою й теплим, вологим літом. На Тихоокеанському узбережжі клімат морський. Він формується під впливом західних вітрів, які приносять багато опадів.

jd3sp4o0y и 55 других пользователей посчитали ответ полезным!

35

4,6

(20 оценок)

Разблокированный значок показывает две руки складывающиеся в форму сердца на фоне розового круга

Нашел этот ответ полезным? Скажи и разблокируй значок

Войди чтобы добавить комментарий

Среди исследователей Африки видное место занимают экспедиции наших отечественных путешественников. В исследования Северо-Восточной и Центральной Африки внес большой вклад горный инженер Егор Петрович Ковалевский. В 1848 г. он исследовал Нубийскую пустыню, бассейн Голубого Нила, нанес на карту обширную территорию Восточного Судана и высказал первое предположение о местонахождении истоков Нила. Много внимания Ковалевский уделил изучению народов этой части Африки и их быта. Он с возмущением относился к «теории» расовой неполноценности африканского населения. 

Путешествия Василия Васильевича Юнкера в 1875—1886 гг. обогатили географическую науку точным познанием восточной области Экваториальной Африки. Юнкер проводил исследования в области верхнего Нила: он составил первую карту района. 

Путешественник побывал на реках Бахр-эль-Газаль и Уэле, исследовал сложную и запутанную систему рек ее обширного бассейна и четко определил спорную до того линию водораздела Нил — Конго на протяжении 1200 км. Юнкер составил ряд крупномасштабных карт этой территории и много внимания уделил описаниям флоры и фауны, а также быта местного населения. 

Ряд лет (1881—1893) провел в Северной и Северо-Восточной Африке Александр Васильевич Елисеев, подробно охарактеризовавший природу и население Туниса, низовьев Нила и побережья Красного моря. В 1896—1898 гг. по Абиссинскому нагорью и в бассейне Голубого Нила путешествовали Александр Кса-веръевич Булатович, Петр Викторович Щусъев, Леонид Константинович Артамонов. 

В советское время интересное и важное по результатам путешествие в Африку совершил знаменитый ученый — ботанико-географ академик Николай Иванович Вавилов. В 1926 г. он прибыл из Марселя в Алжир, ознакомился с природой крупного оазиса Бискра в Сахаре, горной области Кабилии и других районов Алжира, проехал по Марокко, Тунису, Египту, Сомали, Эфиопии и Эритрее. Вавилова интересовали древние очаги культурных растений. Особенно большие исследования он провел в Эфиопии, проехав по ней более 2 тыс. км. Здесь было собрано свыше 6 тыс. образцов культурных растений, в том числе 250 одних только разновидностей пшеницы, добыты интересные материалы о многих дикорастущих растениях. 

В 1968—1970 гг. в Центральной Африке, в районе Великих озер, геоморфологические, геолого-тектонические, геофизические исследования проводила экспедиция под руководством члена-корреспондента АН СССР профессора Владимира Владимировича Белоусова, уточнившая данные о тектонической структуре по линии великого африканского разлома. В некоторых местах эта экспедиция побывала впервые после Д. Ливингстона и В. В. Юнкера.