Географі́чна оболо́нка— верхня комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і складної взаємодії окремих геосфер — літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери[1].
Чітких меж географічна оболонка не має. Верхня межа її проходить на висоті 25—30 км над поверхнею Землі, нижня — під океанами на 5—10 км нижче від їхнього дна. Потужність географічної оболонки сягає 60—70 км[1]. Та частина географічної оболонки, в якій виникла й розвивається людська спільнота, називається географічним середовищем[1].
Характерна особливість географічної оболонки — наявність речовини в трьох агрегатних станах: твердому, рідкому й газоподібному. Основні види енергії, що зумовлюють розвиток географічної оболонки, надходять від Сонця (екзогенні) та пов'язані з внутрішньою будовою Землі (ендогенні).
энергия из энергетических ресурсов, которые являются возобновляемыми, или неисчерпаемыми, по человеческим масштабам. Основной принцип использования возобновляемой энергии заключается в её извлечении из постоянно происходящих в окружающей среде процессов или возобновляемых органических ресурсов и предоставлении для технического применения. Возобновляемую энергию получают из природных ресурсов, таких как: солнечный свет, водные потоки, ветер, приливы и геотермальная теплота, которые являются возобновляемыми (пополняются естественным путём), а также из биотоплива: древесины, растительного масла, этанола.
Объяснение:
