Оңтүстік америка ерекшелігін айтындарш география ​

На топографічних картах представлені система географічних координат та система плоских прямокутних координат.

Система географічних координат (географічні координати) застосовується для визначення положення точок земної поверхні відносно екватора й початкового (нульового) меридіану. Координатами є кутові величини: географічна широта B й географічна довгота L. Для визначення географічних координат на топографічних картах слугує мінутна рамка.

Довгота (кут між площиною меридіану в точц та нульовим (Гринвіч) меридіаном), Широта (кут між прямовисною лінією та площиною екватора) визначають положення точки на поверхні Землі. Вимірюються в градусах (°), довгота — від 0° до 180° на захід та на схід від Гринвіча, широта — від 0° до 90° на північ, від 0° до −90° на південь від екватора.

Географічні координати передають горизонтальне (планове) положення точок. Але при роботі із топографічною картою необхідно знати і абсолютну висоту. Абсолютні висоти в Україні визначають в Балтійській системі висот (відносно поверхні геоїда). Для забезпечення правильного положення об'єктів, що наносяться на карту, необхідно визначити географічну широту та географічну довготу й абсолютну висоту певної кількості точок, а положення всіх інших — відносно цих. Точки, закріплені на місцевості із точно встановленими плановими і висотними координатами, називають опорними пунктами, які поділяються на пункти планової основи та пункти висотної основи. Сукупність опорних пунктів дає опорну геодезичну мережу. Точність визначення координат опорних пунктів впливає на точність геодезичної основи карти.

Відповідь коротше:

Географічні координати точки, а саме, її широту , зна­ходять, використовуючи мінутну рамку, на якій крім мінутних поділок на­несені точками 10-секундні поділки.

Через точку проводять лінію, яка паралельна нижній стороні рамки карти, і дійсний меридіан , який паралельний вертикальній стороні рамки карти. Від заданої точки на пів­день і захід проводять кратні 10 секундам паралель та меридіан. З точ­ки опускають перпендикуляри і вимірюють відрізки.

А) У древних Египтян был солнечный календарь. Новый год начинался 19 июня- в день, когда на небе появлялась звезда Сириус. египтяне определили год как период между двумя солнцестояниями и посчитали его равным 365 дням. Он состоял из 12 месяцев по 30 . Последние 5 дней года не входили ни в один месяц, добавлялись в конце последнего месяца.
Если интересно, то вот как назывались месяца ( Тот, Паофи, Хатир, Хойак, Тиби, Мехир, Фаменот, Фармути, Пахон, Паини, Эпифи, Месоре.

б) В Римской империи счет велся от основания Рима с 21 апреля 753 года до нашей эры. Каждый правитель создавал свой календарь, основанный на времени его правления. 
Когда к власти пришел Юлий Цезарь, то он создал неудобство существовавшей системы летоисчисления. В старом римском году было только 304 дня в 10 месяцах. Поэтому были придуманы дополнительные месяцы, нынешние январь и февраль. Таким образом, римская система летоисчисления просуществовала в употреблении более чем в течении 13 столетий.