ответ: Скласти щоденник подорожі Джеймса Кука
Під керівництвом Джеймса Кука були здійснені три експедиції, які значно розширили уявлення людей про наш світ.
Перша подорож (1768—1771 роки)
Можна виділити наступні причини, які вплинули на вибір Адміралтейства на користь Кука:
1.Кук був моряком, і отже підпорядковувався Адміралтейству, якому як начальнику експедиції була потрібна «своя» людина. Саме з цієї причини Александер Далрімпл, що також претендував на цю посаду, був невигідний Адміралтейству.
2.Кук був не просто моряком, а досвідченим моряком.
Першу навколосвітню подорож Кук здійснив у 1769 році. Британський уряд направив його у Тихий Океан для пошуку південного материка, щоб приєднати його до британської імперії. Англійський корабель, перетнувши Атлантичний океан, оминув Південну Америку і вийшов у Тихий океан. Саме під час цієї експедиції корабель Кука вперше підійшов до берегів Австралії. Тут Джеймс Кук дослідив, описав і наніс на карту численні острови. Крім того, він відкрив найбільше в світі коралове утворення — Великий Бар'єрний риф (нині це заповідний підводний парк). Обійшовши материк з півночі, Кук досяг Індійського океану і згодом повернувся додому. Так закінчилася його перша експедиція. Друга експедиція Джеймса Кука 1772—1775 років була пов'язана з географічними та політичними проблемами, що стояли на порядку денному на початковому етапі європейської експансії в моря південної півкулі. Організація другої експедиції Кука була пов'язана з великою активністю, яку французи в цей час виявили в південних морях. Принаймні чотири французькі експедиції були послані в кінці шістдесятих років на пошуки Південного материка. Вони пов'язані з іменами Бугенвіля, Сюрвіля, Маріона дю Френе, Кергелена. У французів пошуки Південного материка також були викликані не лише науковими інтересами. Ініціатива виходила від купецької французької Ост-Індської компанії, яка дбала, звичайно, тільки про своє збагачення; саме вона спорядила експедицію Сюрвіля так само, як у першій половині XVIII століття — експедицію Жана-Батиста Буве, про яку згадує Кук. Про результати цих французьких експедицій (крім експедиції Бугенвіля) в Лондоні ще не знали і тому тим більше тривожилися. Вирішено було послати два кораблі (французи посилали по 2-3 кораблі разом) і поставити на чолі нової експедиції капітана Кука, успіхи якого справили величезне враження в Англії. Адміралтейство так поспішало з цією справою, що Куку дали після складання ним детального звіту про першу подорож тільки три тижні відпочинку (у грудні 1771 року) — після трирічного плавання.13 липня 1772 року кораблі вийшли з Плімута.
17 січня 1773 року кораблі перетнули (вперше в історії) Південне полярне коло. 8 лютого 1773 року, під час шторму, кораблі опинилися поза межами прямої видимості і втратили один одного. Дії капітанів після цього були наступними.Кук протягом трьох днів курсував, намагаючись знайти «Едвенчер». Пошуки виявилися безрезультатними і Кук повів «Резолюшн» курсом на південний схід до 60-ї паралелі, потім повернув на схід і залишався на цьому курсі аж до 17 березня. Після цього.1. Кук взяв курс на Нову Зеландію. 6 тижнів експедиція провела на якірній стоянці в затоці Туманна, займаючись дослідженнями цієї затоки і відновлюючи сили, після чого рушила в затоку Шарлотти — заздалегідь обговорене на випадок втрати місце зустрічі.2.Фюрне рушив до східного узбережжя острова Тасманія з метою встановити, чи є Тасманія частиною австралійського материка, чи самостійним островом, проте в цьому не досяг успіху, помилково вирішивши, що Тасманія — частина Австралії. Потім Фюрне повів «Едвенчер» до місця зустрічі в затоку Шарлотти.7 червня 1773 року кораблі вийшли із затоки Шарлотти і попрямували на захід. Під час зимових місяців Кук хотів зайнятися дослідженням маловивчених районів Тихого океану, прилеглих до Нової Зеландії. Однак через загострення цинги на «Едвенчері», зумовлене порушеннями встановленого режиму харчування, довелося відвідати Таїті. На Таїті в раціон команд включили велику кількіст елося відвідати .
Подорожі Джеймса Кука дали багато нового для розвитку науки про Землю. Він проник далі від своїх попередників у південні широти. В його експедиціях брали участь вчені-натуралісти, які зібрали різноманітний науковий матеріал про природу й населення численних відкритих ним островів. Його плавання цінні для розвитку географічної думки тим, що вони уточнили знання про південні частини Атлантичного, Індійського і Тихого океанів.
Коперник обучался на факультете свободных искусств в Кракове и в течение трёх семестров изучал математику, астрономию, астрологию, физику, теорию музыки, поэтику, риторику и классиков – Аристотеля, Сенеку, Цицерона и других. Уже здесь он пристрастился к астрономии, которую основательно изучил под руководством профессора Брудзевского. В 1404 году он оставил Краковский университет, не получив никакой ученой степени. После возвращения в Торунь предстояло решить вопрос о дальнейшей карьере. На семейном совете было решено избрать поприще духовного, а для завершения образования ехать в Италию.
Именно там Коперник и задумал Реформу в Астрономии. Его поражала и возмущала необычайная сложность и запутанность господствовавшей в то время птолемеевской системы с её бесчисленными кругами, так называемыми «эпициклами» и «диферентами». Гипотеза Коперника была проста. Надо поменять в старой птолемеевской системе Землю и Солнце местами, оставив только Луну вращаться вокруг Земли. Такой шаг был революционным не только с точки зрения церкви – Земля и человек перестали быть главными во Вселенной, - но и с точки зрения механики- никогда ещё относительность движения не использовалась для решения конкретных задач. Поместив центр планетной системы на Солнце, Коперник сразу же упростил её схему.
По схеме Коперника, суточное движение неба объяснялось вращением Земли вокруг своей оси, годичное движение – обращением её вокруг Солнца. В этой гелиоцентрической системе впервые появилась возможность рассчитать реальные пропорции Солнечной системы, пользуясь радиусом земной орбиты как астрономической единицей. Коперник понял, что если мы смотрим на планеты, находясь на движущейся Земле, то планеты кроме движений по своим орбитам получают дополнительное круговое движение. С Земли оно будет видно в форме эпицикла. Размер эпицикла равен диаметру орбиты нашей планеты. Следовательно, чем дальше от нас планета, тем меньшим будет казаться эпицикл, и по его угловым размерам можно судить о её удаленности.
Однако система Коперника не имела доказательств. Работа его заключалась, главным образом, в математических вычислениях. Собственно наблюдения его производились с самодельных инструментов примитивнейших устройств.
Ещё после нескольких лет наблюдения в 1515 году Коперник пишет небольшое популярное сочинение на латинском языке, содержавшее краткое изложение его гелиоцентрического учения. Оно называется так: «Николая Коперника малый комментарий о гипотезах небесных движений им выдвинутых». В этом сочинении, известном под латинским названием « Commentariolus», Коперник кратко описывает древние объяснения движений планет, после чего формулирует основные положения гелиоцентрической системы мира. В основу своего учения Коперник кладёт семь аксиом.
Семь основных аксиом «Малого комментария» суммируют сущность учения Коперника, основные положения новой астрономии.
· Первая аксиома: Не существует одного центра для всех небесных орбит или сфер.
· Вторая аксиома: Центр Земли не является центром мира, но только центром тяготения и центром лунной орбиты.
· Третья аксиома: Все сферы движутся вокруг Солнца, расположенного как бы в середине всего, так что возле Солнца находится центр мира.
· Четвёртая аксиома: Отношение, которое расстояние между Солнцем и Землёй имеет к высоте небесной тверди, меньше отношения радиуса Земли к её расстоянию от Солнца, так что по сравнению с высотой тверди оно будет даже неощутимым.
· Пятая аксиома: Все движения, замечающиеся у небесной тверди ,принадлежат не ей самой, но Земле. Именно с ближайшими к ней стихиями всё вращается в суточном движении вокруг неизменных своих полюсов, причем твердь и самое высшее небо остаются всё время неподвижными.
· Шестая аксиома: Все замечаемые нами у Солнца движения не свойственны ему, но принадлежат Земле и нашей сфере, вместе с которой мы вращаемся вокруг Солнца, как и всякая другая планета; таким образом, Земля имеет несколько движений.
· Седьмая аксиома: Кажущиеся прямые и попятные движения планет принадлежат не им , но Земле. Таким образом, одно это её движение достаточно для объяснения большого числа видимых в небе неравномерностей.
