Туризм як масове суспільне явище на рубежі ХХ - ХХІ ст. можна трактувати різними історичними вимірами, які коротко можна звести до таких:
Історична періодизація. Простежується чітке співпадання із основними історичними етапами (первіснообщинний, рабовласницький, середньовічний, новий, новітній).
Стадії розвитку людства. Взаємозв’язок із стадіями розвитку людства, за Е. Тоффлером (аграрна (до-індустріальна), індустріальна, інформаційна).
Основні етапи розвитку науки. Виділення основних етапів розвитку науки (класичний, новий, новітній) із уточненнями періодів конкретно наукових знань.
Технологічні революції, які відбувались у промисловості, транспорті, будівництві, готельній та ресторанній справі і т. д.
Розвиток власне туристичної індустрії, де виділяють такі етапи (передісторія туризму; елітарний туризм і зародження масового туризму; початок становлення масового туризму, масовий туризм).
Становлення і розвиток наукової дисципліни "Географія туризму". Вимагає виділення етапів, які властиві цій галузі.
Концепції парадигм. Необхідно застосовувати їх до конкретних наукових знань, адже у широкому розумінні парадигму можна визначити як набір переконань, цінностей і технік, що їх поділяють члени цього наукового співтовариства.
Для туризмології, як нового наукового напрямку, найцікавішими є 5-7 позицій цієї класифікації.
Отже, в історії туризму залежно від зміни таких чинників, як мотивації подорожей подорожей і розвитку транспортних засобів; кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення виділяють чотири етапи:
І – з найдавніших часів до 1841 року – це початковий етап розвитку туризму.
ІІ – з 1841 р. до 1914 р. – етап становлення туризму як галузі.
ІІІ – з 1914 р. до 1945 р. – етап формування індустрії туризму.
ІV – з 1945 р. і до сьогодення – монополізація туристичної індустрії, етап масового туризму.
Якщо, застосувати цю класифікацію для території України, то необхідно з’ясувати специфічні особливості кожного етапу. У кожному з них проглядається відхилення від загальносвітових тенденцій у бік запізнення, що пов’язано із політичними реаліями конкретного історичного періоду. А звідси, значно розширені рамки першого періоду, аж до 60-х років ХХ ст., і відносно менші – другого.
Щодо формування наукової дисципліни "Географія туризму", то тут теж помітні вагомі часові відмінності. Термін "Географія туризму" появився в США в 20-ті роки ХХ ст. Трохи пізніше, через 10-15 років наукові статті появилися у Франції, Англії, Японія. Закінчення Другої світової війни та відновлення економіки спонукало вчених різних країн проводити дослідження за географічними аспектами туристичної діяльності.
Основи географії туризму в Україні (яка була складовою частиною СРСР) почали формуватися у середині 60-х років ХХ ст. У цей час відбувалися значні зміни в соціально – економічному житті: швидке зростання потреб населення в рекреаційній діяльності сприяло усвідомленню того, що задоволення цих потреб стане важливим чинником розвитку суспільства. Тому індустрія відпочинку швидко розвивалась.
За кордоном науковий напрямок географії туризму в 60-х роках ХХ ст. базувався на теоретичних і методологічних засадах економічної географії і вивчення проблеми впливу на господарську структуру, зайнятості населення, транспортних потоків. У 70-х роках ХХ ст. рекреаційно-туристична проблематика досліджувалась уже рамках суспільної географії. Німецькі вчені Руппер і Майєр визначили її як географію вільного часу.
У колишньому СРСР проводились дослідження у галузі культурної кліматології, оцінки природних умов відпочинку, поляризації урбанізованих і рекреаційних ландшафтів, проблемам рекреаційних ландшафтів, рекреаційного районування. Значному піднесені цього напрямку географічних знань сприяли також проведені Всесоюзні наради з проблем відпочинку і туризму у 1969, 1972, 1976 роках. Випущено колективні монографії. Розроблялася і сформувалася концепція про рекреаційно-географічний простір як основи подальшого розвитку теорії в рекреаційній географії та визначено головний об’єкт дослідження.
Відмінна риса радянської географії, полягає в тому, що вона до кінця 80-років ХХ ст. була суспільно-географічною дисципліною, яка вивчала територіально-рекреаційні системи (ТРС). Весь розвиток української географії туризму цього часу знаходився у фарватері російської (з певним піонерним значенням). З початку 90-х років ХХ ст. в Україні розпочався якісно новий період розвитку цього наукового напрямку.
Так, у кінці ХХ ст. в Україні лише у Київському, Сімферопольському (Таврійському) університетах проводилась підготовка спеціалістів для туристичної діяльності. На сьогодні таких закладів понад 80 різних рівнів акредитації (на жаль, більшість із них є не географічними), тобто втрачається певна перевага і виникає нагальна необхідність переосмислення пройденого етапу, так і накреслення шляхів подальшого розвитку.
1. Главное воздействие организмов на атмосферу связано с фотосинтезом. Почти весь кислород на планете создан растениями и другими живыми организмами (водорослями, бактериями). Растения поглощают углекислый газ, который выделяют при дыхании живые организмы, и воду, а выделяют кислород и создают органические вещества.
2. Почва — верхний слой земной коры на суше, покрытый растительностью и обладающий плодородием. Почва состоит из частичек разрушенных горных пород и гумуса (перегноя), разделить которые очень трудно. Гумус — продукт разложения органических остатков, главным образом растительных. Кроме того, в почве всегда есть вода и воздух. В почве находится множество живых организмов. Особенно много бактерий: в 1 г почвы их больше, чем людей на Земле. Почву населяют черви, насекомые и даже млекопитающие почвы обеспечивать питание растений называется плодородием. Чем больше в почве гумуса, тем более она плодородна.
3. Каждый организм может жить только в определенных, благоприятных для него условиях. Растения и животные, которые обладают сходными условиями обитания, в одинаковой степени зависят от одних и тех же условий неживой природы – горных пород, воздуха и воды, образуют природный комплекс.
4. Природный комплекс – закономерное сочетание всех компонентов природы на определённой территории.
5. Географическая оболочка охватывает всю планету. Она образуется на стыке взаимодействия нижних слоев литосферы, верхних слоёв атмосферы и всей гидросферы. Газы атмосферы проникают в гидросферу и в горные породы. Вода постоянно испаряется из гидросферы, попадая в воздушную оболочку Земли. Она разрушает горные породы, вымывая из них частички. Растворимые водой, они попадают вновь в гидросферу и в атмосферу.
