Напрямки та швидкості вітрів на території України визначаються різноманітними чинниками і тому досить різноманітні. Україна входить до зони західних вітрів помірного поясу, проте вплив процесів глобальної циркуляці атмосфери тут невеликий і вітри часто змінюють напрямок.
Найпоширенішими напрямками переважних вітрів улітку на всій території України західні та південно-західні.
Узимку підсилюється вплив Азійського антициклону, через що на сході, південному сході й півдні України ймовірність східних вітрів підвищується до 50—60%, але південно-західні та західні вітри також трапляються. В Криму часто дмуть вітри північного та північно-східного напрямків. На заході країни вітри не змінюють напрямків та залишаються переважно західними та південно-західними.
Навесні та восени підсилюється меридіональний рух повітря, тобто у північному та південному напрямках.
В приморських районах Азовського та Чорного морів великий вплив мають бризи, що приникають на сушу на 15-20 км. В Карпатах та на схилах Кримських гір переважають орографічні вітри, тобто гірськодолинні вітри і фени, що залежать від напрямку та протяжності схилів, чергування хребтів, улоговин і річкових долин, тому загальні чинники відіграють тут неосновну роль. На гірських вершинах Українських Карпат і Кримських гір напрямок вітру зумовлюється загальним переносом повітряних мас у вільній атмосфері, тобто західний та південно-західний в Карпатах і північно-східний та південно-західний в Кримських горах.
Вплив місцевих природних умов на швидкість вітру виявляється у меншій швидкості в зоні змішаних лісів, завдяки залісненості, та більшій в степовій та лісостеповій зонах. Окрім гірських районів Карпат і Криму, високі швидкості вітру характерні для південного сходу країни, тобто Донецької і Приазовської височин, берегів морів і водосховищ. На забудованих територіях напрямки та сили вітрів зумовлюються характером забудови, рельєфом, наявністю парків і акваторій. Над містами зазвичай формуються висхідні потоки повітря, а вітри прямують від периферії до центру.
Середні швидкості вітру на території України улітку варюють в діапазоні від 3 до 6 м/с, усередньому на території країни — до 5 м/с. Узимку загалом вітри сильніші, досягаючи 5-8 м/с. Швидкості бризів, сильніших улітку, усередньому становлять 1-5 м/с, максимально досягають 6-7 м/с на більшій частині узбережжя та до 9 м/с біля Євпаторії. Рекордна швидкість вітру в Україні за весь час метео км/год. зафіксовано на горі Ай Петрі в Криму.
Объяснение:
Гвиа́нское плоского́рье[1] (исп. Escudo de Guayana) — гористое плоскогорье, длиной около 1930 км и высотой 300—1000 м, находящееся на севере Южной Америки, между бассейнами рек Ориноко и Амазонка, и береговой Гвианской низменностью. Территория плоскогорья поделена между Венесуэлой, Гайаной, Суринамом, Французской Гвианой и Бразилией. Высочайшая вершина — гора Неблина высотой 2995 м на границе Венесуэлы и Бразилии.
Границы Гвианского щита
Геологически Гвианское плоскогорье — щит, сложенный из докембрийских пород, сходный с Бразильским нагорьем. Оно складывается из обширных плато древних кристаллических скал, покрытых геологически недавним песчаником и слоем лавы. Плато поднимаются одно за одним в виде колоссальных лестниц со ступеньками, достигающими сотен метров. Многочисленные реки, которые питаются большим количеством осадков, начинаются в плоскогорьях и стекают с его краёв, создавая глубокие каньоны и прекрасные водопады. 979-метровый водопад Анхель в Венесуэле — наивысший водопад в мире. Этот регион очень редко населён и знаменит своими полулистопадными тропическими дождевыми лесами и богатой фауной, в частности большим разнообразием ярких тропических птиц. Его недоступность подтверждается открытием в середине 1900-х годов около притока реки Ориноко на юго-западе плоскогорья до тех пор неизвестного племени высоких людей, панаров.
Кристаллические скалы Гвианского плоскогорья содержат полезные ископаемые. Большие залежи железняка, марганца и глинозёма недавно стали доступными благодаря новым автомобильным и железным дорогам. Плоскогорье остаётся одним из наиболее нетронутых и наименее заселённым районом в мире, несмотря на то, что активно идёт процесс его освоения.
С 1950-х годов здесь ведётся добыча железной руды на месторождении Серро-Боливар.
