а последние 50 лет в результате человеческой деятельности, особенно сжигания ископаемых видов топлива, в нижних слоях атмосферы скопились углекислый газ и другие парниковые газы в количествах, достаточных для удержания излишнего тепла и воздействия на глобальный климат.
За последние 130 лет температура в мире возросла примерно на 0,85°С. За последние 25 лет темпы глобального потепления ускорились, превысив 0,18°С за десятилетие[1].
Повышаются уровни моря, тают ледники и меняется характер атмосферных осадков. Экстремальные метеорологические явления становятся более интенсивными и частыми.
Какое воздействие оказывает изменение климата на здоровье?
Несмотря на то, что глобальное потепление может приносить некоторые местные преимущества, такие как уменьшение числа случаев смерти в местах с умеренным климатом и рост производства пищевых продуктов в определенных районах, общие последствия изменения климата для здоровья, по всей видимости, будут в подавляющем большинстве случаев негативными. Изменение климата воздействует на социальные и связанные с окружающей средой факторы здоровья — чистый воздух, безопасную питьевую воду, пищевые продукты в достаточном количестве и надежный кров.
Сильная жара
Крайне высокая температура воздуха непосредственно приводит к смерти от сердечно-сосудистых и респираторных заболеваний, особенно среди пожилых людей. Так, например, во время периода сильной жары летом 2003 года в Европе было зарегистрировано дополнительно более чем 70 000 случаев смерти[2].
К тому же, из-за высокой температуры в воздухе повышаются уровни озона и других загрязнителей, что усугубляет сердечно-сосудистые и респираторные заболевания.
Кроме того, во время сильной жары повышаются уровни пыльцы растений и других аэроаллергенов. Они могут провоцировать астму, от которой страдает около 300 миллионов человек. Ожидается, что продолжающееся повышение температуры усилит это бремя.
Стихийные бедствия и меняющийся характер распределения атмосферных осадков
Во всем мире число зарегистрированных стихийных бедствий, связанных с погодой, за период с 1960-х годов более чем утроилось. Ежегодно эти бедствия приводят более чем к 60 000 случаев смерти, главным образом, в развивающихся странах.
Повышение уровня моря и все более экстремальные метеорологические явления будут разрушать дома, медицинские учреждения и другие основные службы. Более половины населения мира живет в пределах 60 км от моря. Может случиться так, что люди будут вынуждены покидать свои места, что, в свою очередь, повысит риск разнообразных последствий для здоровья — от психических расстройств до инфекционных болезней.
Все более меняющийся характер распределения атмосферных осадков, по всей видимости, окажет воздействие на запасы пресной воды. Нехватка безопасной воды может поставить под угрозу гигиену и повысить риск диарейных заболеваний, от которых ежегодно гибнет почти 760 000 детей в возрасте до 5 лет. В экстремальных случаях скудость воды приводит к засухе и голоду. К концу 21-го века изменение климата может привести к увеличению числа и интенсивности пиреодов засухи на региональном и глобальном уровне.[1].
Частота и интенсивность наводнений также возрастает, и частота и интенсивность экстремальных осадков будет также увеличиваться в течение этого столетия. [1] Из-за наводнений происходит загрязнение запасов пресной воды, возрастает риск болезней, передающихся через воду, и образуются места, благоприятные для размножения насекомых, являющихся переносчиками болезней, таких как комары. Наводнения также приводят к случаям утопления и физическим травмам, разрушению домов и дезорганизации в области оказания медико-санитарных услуг.
Повышение температуры и изменяющийся характер выпадения осадков, по-видимому, приведут к снижению производства основных продуктов питания во многих беднейших регионах — до 50% к 2020 году в некоторых африканских странах[1]. Это повысит распространенность неправильного питания и недостаточности питания, от которых в настоящее время ежегодно умирает 3,1 миллиона человек.
Объяснение:
Питання про те, як співвідносяться між собою економіка і політика (адже саме про це у нас фактично йде в даному випадку мова), з повним правом можна віднести до числа фундаментальних методологічних проблем, над якими ламали голови багато представників кращих умів людства. Завдання дійсно не з легких, особливо з урахуванням того факту, що і економічне, і політичне (до речі, так само як і соціальне, ідеологічне і т.д.) в певному сенсі є не більш ніж якісь абстрактно-теоретичні поняття, що використовуються для позначення різних проекцій, за до яких ми намагаємося охарактеризувати реальну суспільну життя. Остання за великим рахунком є єдиний, комплексний, цілісний процес розвитку, в рамках якого виділення окремих самостійних складових можливе лише з розумною часткою условності1.
Отже, економічна діяльність не може здійснюватися поза відомих політичних рамок, а політичні процеси не протікають поза певного економічного простору. Це в повній мірі стосується і міжнародного компоненту названих відносин. Розвиваючись в нерозривному зв'язку і взаємодії один з одним, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна сторони життя суспільства надають один на одного безпосереднє і постійний вплив. Ось лише два приклади, що підтверджують цю тезу.
В кінці 1950-х рр. найбільшими торговими партнерами СРСР в західній півкулі були Аргентина і США. Задамося питанням, чи змогли названі країни зберегти свої позиції в першій половині 60-х рр. і якщо немає, то яку державу зайняло в зазначений період лідируюче положення в цьому рейтингу? Починаючи з 1960 р у зовнішній торгівлі СРСР з країнами регіону відбулася безумовна переорієнтація - на перше місце висунулася Куба. Якщо в 1959 р радянсько-кубинський товарообіг становив лише 6,7 млн руб. (Проти 40,2 млн руб. Радянсько-аргентинського і 39,1 млн руб. Радянсько-американського), то в 1960 р - вже 160,6 млн, а в 1961 р - 539,0 млн руб., Перевищивши показники радянсько-американського і радянсько-аргентинського товарообігу відповідно в 8 і 19,7 раза2. Пояснення таких різких коливань слід шукати аж ніяк не в економічній сфері. Кубинська революція 1959 р змінивши політичну і військово-стратегічну ситуацію не тільки в районі Карибського моря, але і у всій західній півкулі, викликала в кінцевому підсумку і перерозподіл потоків міжнародної торгівлі.
В останні роки в Західній Європі лунає все більше голосів на користь необхідності-проведення провідними країнами регіону значно більш узгодженої та виразної зовнішньої політики. Причина тут не тільки, а може бути, і не стільки в зміні розстановки сил на міжнародній арені в результаті закінчення «холодної війни», скільки в відчутний прогрес у справі економічної інтеграції, що виводить Європейський союз на якісно новий рівень розвитку. Виниклий на цій основі розрив між економічною і політичною іпостасями інтеграції стає, на думку практічес-
1 За досить обгрунтованим думку цілого ряду дослідників, тісне переплетення в реальному житті економічних,
політичних, ідеологічних та інших факторів накладає певні, а норою і вельми значні обмеження на можли
ності «чистої економічної теорії» або «чистої політології». Вихід прихильники даної точки зору бачать у проведенні
міждисциплінарних досліджень, які об'єднують представників різних галузей суспільствознавства. Див., Напр .: Spero J.E. The Politics of International Economic Relations. 3d edition. St. Martin's Press. New York, 1985.
Объяснение:
