Подолання відсталості країн, що розвиваються - це гостра глобальна проблема сучасності, яка загрожує розвитку і самому виживанню людства.
Причинами відсталості цих країн стали : нерівномірне становище у світовому поділі праці, обтяжливість етнічних, релігійних, соціальних конфліктів, невідповідність культурно-історичних характеристик великих масивів населення імперативам модернізації і повноцінної участі в глобальних процесах сучасності. Всі ці негативні фактори особливо рельєфно виступили на фоні науково-технічної трансформації світової економіки та інтернаціоналізації суспільного життя, перетворили бідність,, відсталість і нестабільність відсталих країн у дійсно глобальну проблему.
Населення країн, що розвиваються, зростає щорічно на 2%. Це майже втричі перевищує темпи зростання населення в розвинутих країнах (0,7%).
Таке швидке зростання для багатьох країн є серйозною проблемою. Особливо там, де висока репродуктивність поряд з бідністю загрожує не тільки добробуту, а й навіть життю людей, особливо дітей. Через недоїдання та хвороби бідність призводить до збільшена смертності новонароджених або малолітніх, що в свою чергу змушує сім'ї народжувати більше дітей, щоб гарантувати виживання хоч декількох із них. Висока ж народжуваність супроводжується материнською та дитячою смертністю. Від недоїдання та недостатнього споживання речовин і мікроелементів страждає понад 1 млрд. людей, котрі живуть в бідності у країнах, що розвиваються. У новонароджених і дітей молодшого віку дефіцит споживних речовин та мікроелементів веде до затримки росту, до розумової відсталості. У дорослих це підвищує захворюваність і знижує працездатність. У країнах, що розвиваються, кількість населення в розрахунку на одного лікаря в 12,5 рази більша, ніж у розвинутих країнах. Розрив за ключовими показниками (насамперед - за середнім душовим обсягом виробництва і продуктивністю праці ) між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, практично не скорочується.
Під економічним розвитком розуміють суттєве підвищення життєвого стандарту, що включає в себе матеріальний добробут, освіту, охорону здоров'я та захист навколишнього середовища. Розвитку країни сприяють такі фактори: нагромадження капіталу, зростання рівня освіти, знань (це підвищує здатність людей сприймати нові ідеї, робить доступними нові технології); сприяння розвитку сільського господарства і промисловості (шкідливість дискримінаційної політики щодо сільського господарства стала загальновживаною); відкритість економіки (це сприяє припливу нових технологій); зростання ролі держави (крім перерозподілу витрат і прибутків, боротьби з бідністю, держава частіше стала безпосередньо втручатися у виробництво товарів, розміщення інвестицій і споживання).
Відсталість країн, що розвиваються, визначає їхня залежність від промислово розвитих держав Заходу. Економічний розвиток колоній визначався не нестатками останніх, а нестатками метрополій, що вивозили сировину з них. Потреби метрополій у сировину визначали динаміку економічного розвитку колоній, тобто імпульси економічного розвитку йшли з західних країн. Положення мало змінилося в останні десятиліття. У 1989 р. у річному огляді ЮНІДО відзначалося: "Є серйозні ознаки того, що країни, що розвиваються, протягом визначеного часу будуть скоріше в ролі сприймаючих світові структурні зрушення, чим генератором власних на базі внутрішньої динаміки індустріалізації".
Залежний розвиток виявляється в зовнішньоекономічних відносинах країн, що розвиваються. Відстала структура економіки, низький рівень продуктивних сил, їх традиційно аграрно-сировинна спеціалізація, колоніальне минуле обумовили зовнішньоекономічну орієнтацію країн, що розвиваються, на індустріальні держави Заходу. Їхні зовнішньоекономічні зв'язки розвиваються переважно по лінії Південь-Північ. Низький рівень продуктивності праці приводить до невідповідності індивідуальних витрат країн, що розвиваються, суспільно необхідним міжнародним. Це веде до втрати цими країнами в процесі обміну частини прибавочного продукту, що об'єктивно відбивається в пропорціях і динаміку світових цін.
Несприятливі умови конкуренції нерідко використовуються транснаціональними компаніями, що глибоко проникнули в економіку багатьох країн, для нав'язування державам, що розвиваються монопольних цін, що відхиляються вниз при закупівлі і вгору при продажі від загальносвітових.
Месторождения алмазов бывают двух видов: коренных в виде кимберлитовых и лампроитовых трубок и россыпей. Последние являются вторичными месторождения, они образуются при разрушении коренных. В подавляющем большинстве случаев добыча происходит в трубках. Лампроитовые трубки – разновидность магматических пород, их крупные залежи в конце 20 века были найдены в Австралии. Однако большого богатства находка не принесла – алмазы оказались столь крошечными, что использовать их для ювелирных украшений невозможно. Их применение в 90-95% направлено на промышленные цели. Уникальным месторождением является Аргайл, где были обнаружены редчайшие розовые алмазы.
Кимберлитовые трубки рас в России, Канаде и Африке – в последней они были найдены раньше всего. Именно там в 19 столетии был найден алмаз весом 85 карат, что произвело фурор на искателей драгоценных камней. Алмазная лихорадка привела к тому, что через несколько лет был найден камень весом в 428,5 карат – он получил название «Де Бирс». Единственное место, где нет алмазных залежей – Антарктида, что логично, учитывая специфику их образования.
