До початку XVI ст. народи, що жили на островах Океанії, перебували на різних стадіях розкладання первісного общинного ладу і становлення ранньокласового суспільства. На островах Фіджі, Гавайських, Таїті і Тонга склалася химерна ієрархія спадкових каст і сформувалися примітивні держави. Тривалий час європейські держави не виявляли інтересу до Океанії, багато які острівні групи в Океанії взагалі були відкриті тільки в 2-гій половині XVIII ст. У 1565 Іспанія оголосила про анексію відкритих Ф. Магелланом Маріанських островів. З початку XIX ст. в Океанію проникають численні християнські місіонери і торговці, в тому числі работорговці. Розпочалося пряме захоплення островів Океанії європейськими державами та США. Нідерланди захопили в 1-шій половині XIX ст. західну частину Нової Гвінеї. У 1840 була оголошена англійською колонією Нова Зеландія. У 1842 Франція захопила Маркізькі острови, в 1843 — о. Таїті та ін острови Товариства, в 1853 — Нову Каледонію, перетворену на місце заслання. Європейські колонізатори різко порушили природний хід культурно-історичного розвитку в Океанії і принесли незліченні лиха її корінному населенню. В останній чверті XIX ст. процес колоніального розділу Океанії посилився. У 1874 Велика Британія перетворила острови Фіджі у свою колонію. У 1884 Німеччина захопила північно-східну частину о. Нова Гвінея, а Велика Британія — його південно-східну частину (Папуа). У 1898 США анексували Гавайські острови. У результаті поразки Іспанії в іспансько-американській війні 1898 відбувся поділ її володінь в Океанії, США захопили о. Гуам. Німеччина «придбала» Маріанські (крім Гуама) і Каролінські острови, купивши їх у Іспанії. У 1899 Німеччина і США поділили між собою острови Самоа. У 1900 був оголошений англійський протекторат над островами Тонга. У 1906 з встановленням кондомініуму Великої Британії та Франції над островами Нові Гебриди розділ Океанії завершився. У 1-шій половині ХХ ст. змінювалися лише імперіалістичні «власники» окремих території в Океанії.
Протягом всього періоду колоніального панування народи Океанії не припиняли боротьби проти поневолювачів. У 1878—1879, в 1913 і 1917 проти французької адміністрації повстали жителі Нової Каледонії. У 1909 відбулося повстання самоанців проти німецьких колонізаторів. Виступи проти колоніального гніту мали місце і на інших островах. Після 1-ї світової війни 1914—1918 в Океанії з'явилися політичні організації, які виступали за ліквідацію колоніального режиму, — «May» («Ліга») на Західному Самоа, «фіджійська молодь» на Фіджі та ін. У 1928-29 населення Західного Самоа (підмандатної територія Нової Зеландії) активно виступило проти колоніальної адміністрації. У роки 2-ї світової війни 1939—1945 Океанія стала театром воєнних дій. Тисячі остров'ян загинули.
Після 2-ї світової війни мережу військових баз імперіалістичних держав в Океанії розширилася. США перетворили передану під американське управління «підопічну територію Тихоокеанські острови» в головний полігон для випробувань (1946—1958) ядерної зброї.
Після війни стихійні розрізнені виступи окремих етнічних і соціальних груп в Океанії все частіше стали змінюватися організованою боротьбою за незалежність цілих архіпелагів, проти використання островів Океанії у військових цілях. У 1962 була проголошена незалежність Західного Самоа. У 1963 звільнився від голландського колоніального ярма Західний Іріан — частина територіальної Індонезії, незаконно утримували колонізаторами. Незалежності досягли також Науру (1968), Тонга, Фіджі (1970). У 1973 проголошено «повне внутрішнє самоврядування» Папуа Новій Гвінеї.
Океанія - найбільше у світі скупчення островів і архіпелагів (понад 10 тис.) в центральній і південно-західній частинах Тихого океану на що охоплюють приблизно 1/3 всієї його акваторії. Загальна площа Океанії - 1,3 млн км2. За розмірами острови Океанії дуже різняться - від величезної Нової Гвінеї і Нової Зеландії до численних коралових атолів, що ледве підіймаються над поверхнею моря. Загалом більшість островів дуже малі за площею і віддалені один від одного на сотні й тисячі кілометрів.
• знати назви країн, що зараховують до складу Мікронезії, Меланезії та Полінезії; особливості міжнародної спеціалізації країн регіону; найбільші міста країн, найбільші морські порти, аеропорти, туристичні центри країн;
• уміти складати комплексну економіко-географічну характеристику країн регіону; О пояснювати особливості міжнародної спеціалізації країн;
• обґрунтовувати рівень економічного розвитку більшості країн;
• висловлювати власні судження щодо перспектив економічного розвитку країн.
Які острови є найбільшими в Тихому океані?
Як впливає Тихий океан на життєдіяльність людей, що населяють його острови?
• Географічне положення і поділ Океанії. Океанія - найбільше у світі скупчення островів і архіпелагів (понад 10 тис.) в центральній і південно-західній частинах Тихого океану на що охоплюють приблизно 1/3 всієї його акваторії. Загальна площа Океанії - 1,3 млн км2. За розмірами острови Океанії дуже різняться - від величезної Нової Гвінеї і Нової Зеландії до численних коралових атолів, що ледве підіймаються над поверхнею моря. Загалом більшість островів дуже малі за площею і віддалені один від одного на сотні й тисячі кілометрів.
За населенням і його культурою Океанію поділяють на три частини - Меланезію, Мікронезію й Полінезію. Меланезія розміщена в південно-західній частині акваторії Тихого океану. Її назва походить від грецьких слів «мелас» - чорний і «несос» - острів, тобто може бути перекладена як «країна чорних», або «країна чорних островів». До складу Меланезії, яку населяють темношкірі народи з негроїдними рисами обличчя, входить левова частка найбільших островів Океанії.
Мікронезія лежить у західній частині акваторії Тихого океану. Ця назва походить від грецького слова «мікрос» - малий і може бути перекладена як «країна малих островів». І справді, острови Мікронезії дрібніші.
Полінезія займає найбільший за площею р Тихого океану і включає величезну кількість островів - від Гавайських на півночі до Нової Зеландії на південному заході й чилійського острова Пасхи на південному сході.
• Держави й залежні території. Значна частина сучасної Океанії - це колишні колонії або залежні території. До сьогодні тут збереглося чимало територій, які так чи інакше залежать від колишніх метрополій. Частина островів Океанії є так званими заморськими володіннями США, Франції, Великої Британії, Австралії, Нової Зеландії й інших держав. Інша частина є членами Британської Співдружності націй. Загалом нині в Океанії, крім Австралії, налічується 14 острівних держав і 14 залежних територій (табл. 1).
Таблиця 1. Незалежні держави і залежні території Океанії
НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ
ЗАЛЕЖНІ ТЕРИТОРІЇ
Вануату, Нова Гвінея, Соломонові Острови, Фіджі, Кірибаті, Маршаллові Острови, Федеративні Штати Мікронезії, Науру, Палау, Ніуе, Самоа, Тонга, Тувалу
- від США: Гуам, Зовнішні малі о-ви Сполучених Штатів, Північні Маріанські о-ви, Американське Самоа;
- від Австралії: Кокосові острови, Острів Норфолк, острів Різдва, Острів Херд і острови Макдональд;
- від Франції: Нова Каледонія, Уолліс і Футуна, Французька Полінезія;
- від Нової Зеландії: Острови Кука, Токелау;
- від Великої Британії: Піткерн.
• Місце Океанії в міжнародному поділі праці. За рівнем економічного розвитку країни Океанії, окрім Австралії і Нової Зеландії, належать до економічно слаборозвинених країн світу, оскільки пов’язані зі своїми колишніми або сучасними метрополіями. Особливості їхньої економіки сформувалися за умов географічного розташування та ізольованого існування.
Океанія загалом не багата на мінеральні корисні копалини. Проте в Папуа-Новій Гвінеї розвинута видобувна промисловість, яка забезпечує експорт міді, золота, нафти і газу. У Науру головним видом економічної діяльності є видобуток фосфоритів, що експортують. Нова Каледонія посідає друге місце за запасами нікелю, який експортується.
