Выберите неверные утверждения.
Укажите один или несколько правильных вариантов ответа:
1.Территория Камчатского полуострова относится к Мезозойской складчатости.
2.В районе Владивостока выпадает более 800 мм осадков в год.
3.Северо-Восточная Сибирь обладает крупнейшими запасами нефти и газа в России.
4.Водосборный бассейн реки Яна располагается на территории Северо-Восточой Сибири.
5.Для Дальнего Востока характерна муссонная циркуляция.

По водообеспеченности Северные материки занимают среднее положение между самым влажным континентом — Южной Америкой и сухими — Африкой и Австралией. Слой стока с территории Евразии составляет около 300 мм в год, Северной Америки — 330 мм. Этот показатель для Южной Америки — 580 мм, для Африки — примерно 180 мм. Как видно, величины стока Северных материков близки между собой и значительно отличаются от показателей Южных континентов. Это объясняется, по-видимому, сходством климатических условий и говорит о важной роли климатов в формировании стока. Существенное значение для особенностей внутренних вод имеют также строение поверхности и история развития природы.Величины стока распределяются по территории материков неравномерно. Особенно это характерно для Евразии и в наибольшей степени — для ее азиатской части.Слой стока на некоторых участках суши достигает 1500-2000 мм в год (в муссонных областях Южной Азии), а местами сток почти отсутствует или величины его ничтожны (в Аравии, во внутренних котловинах Центральной Азии). Районы с годовым слоем стока менее 50 мм занимают огромные территории (вся Средняя и Центральная Азия, бассейн нижнего Инда, Аравия, Иранское нагорье и др.). В Северной Америке сток распределяется более равномерно, хотя есть небольшие районы, где сток велик (более 1500 мм в год — на северо-западе) и мал (менее 50 мм в год — на юго-западе во внутренних котловинах Кордильерской горной системы). На большей части территории материка величина слоя стока составляет 200-600 мм в год.Неравномерность распределения поверхностного стока зависит и от разного количества выпадающих осадков, и от коэффициента увлажнения, связанного с соотношением осадков и испаряемости, и от строения поверхности суши. Так, в Евразии, для которой характерен котловинный рельеф, более 30% площади приходится на области внутреннего стока.Среди котловин немало таких, которые практически лишены поверхностных вод, кроме соленых озер с непостоянным объемом воды. Однако области внутреннего стока есть и в районах с достаточным увлажнением. Например, значительная северная часть бассейна Каспийского моря-озера находится в области влажного и слабо засушливого климата. Здесь густая сеть рек бассейна верхней и средней Волги.В Северной Америке бессточных районов очень мало, они составляют всего несколько процентов территории материка и расположены во внутренних котловинах Кордильерской системы и Мексиканского нагорья.Обширные площади в пределах Северных материков занимают карстующиеся породы. В этих районах поверхностный сток в значительной степени переходит в подземный. Своеобразные условия формирования, циркуляции и режима подземных и поверхностных вод складываются в областях распространения многолетней мерзлоты, которые на Северных материках занимают огромные территории.

Гідросфера — це водна оболонка Землі, яка містить всю хімічно не зв'язану воду на земній поверхні в рідкому й твердому агрегатних станах.

Вода - найбільш поширена і найбільш незвичайна речовина на Землі. Лише вода в нормальних земних умовах може перебувати в трьох станах: твердому, рідкому, газоподібному. Перехід води з одного стану в інший потребує затрат тепла (випаровування й танення), або, навпаки, супроводжується виділенням відповідної його кількості (конденсація, замерзання). Для випаровування 1 г води необхідно витратити 2,5 кДж, на танення 1 г льоду - 335 Дж тепла. Поглинання, або виділення тепла при переході з одного агрегатного стану в інший, не впливає на температуру води (льоду).

Хімічно чиста вода має найбільшу густину при температурі 4°С. При охолодженні нижче цієї температури густина води зменшується, а об'єм збільшується. Ця аномалія води відіграє у природі дуже велику роль. При замерзанні водоймищ лід унаслідок зменшення густини залишається на поверхні і захищає воду від подальшого охолодження.

Вода у природі не буває хімічно чистою, оскільки вона є сильним розчинником. Вона завжди є газово-сольовим розчином різної концентрації.  

Вода характеризується великою теплоємністю. Теплоємність води в 3 тис. раз більша, ніж повітря. Це значить, що при охолодженні на 1 °С 1 см3 води на 1°С можна нагріти аж 3 000 см3 повітря. Звідси зрозуміле значення океану як акумулятора тепла, його пом'якшуючий вплив на клімат, Вода характеризується малою теплопровідністю. Тому у нагріванні водоймищ головна роль належить перемішуванню води. Завдяки різним властивостям води виникло й розвивалося життя на Землі. Завдяки їм вода відіграє незамінну роль в усіх процесах, які відбуваються в географічній оболонці.

У водній оболонці виділяються: води Світового океану - 1,37млрд. км, підземні води - 60 млн. км3, ґрунтова волога- 82 тис. км3, води на  поверхні суші: льодовики - 24 млн. км3, озера - 230 тис; км3; ріки - 1 200 км3 і вода в атмосфері - 14 тис. км3. Уся ця вода об'єднується завдяки властивостям види переходити з одного агрегатного стану в інший.

Безперервний процес переміщення води під впливом сонячної енергії й сили тяжіння, який охоплює гідросферу, атмосферу, літосферу та організми, називається світовим вологообігом, або кругообігом води.

Вода у природі безперервно переходить з одного стану в інший, здійснюючи т. зв. великі й малі кругообіги. Випаровування води з поверхні океану, конденсація водяної пари в атмосфері та випадання опадів на поверхню океану утворює малий кругообіг. У тих випадках, коли водяний пар переноситься повітряними течіями з океану на сушу, кругообіг води ускладнюється. Частина опадів, яка випала на поверхню суші, випаровується й поступає назад в атмосферу. Інша частина стікає в ріки та інші водойми. Процес випаровування води і випадання опадів на сушу може повторюватися багаторазово, але в кінцевому результаті перенесена на неї волога знову повертається в океан у вигляді річкового й підземного стоку, завершуючи свій великий кругообіг.

Кругообіг відіграє виключно важливу роль у житті планети. Здійснюючи перенесення тепла та вологи, він зв'язує земні оболонки і відіграє важливу роль в утворенні комплексної природної оболонки Землі. Кругообіг води має велике значення для розвитку рослинного світу, формування ґрунтів, розвитку ерозійних процесів. Річки виносять в океан твердий зважений матеріал, що сприяє нівелюванню земної поверхні та утворенню осадових порід.

У загальному кругообігу води найбільш рухома атмосферна волога. Середній уміст водяної пари в атмосфері становить близько 14 тис. км , а загальна річна кількість опадів на Землі - 519 тис. км3. Значить, об'єм вологи в атмосфері поновлюється 40 разів на рік. На випаровування опадів витрачається більше 20 % сонячної енергії, яка надходить на Землю. Але тепло, яке витрачається:на випаровування, вивільняється при конденсації водяної пари. Таким чином, кругообіг води супроводжується кругообігом тепла.

Баланс вологи в планетарному і в локальному масштабах не залишається незмінним. Значна кількість води вилучається з "обігу", затримується в льодовиках. За підрахунками Г.К. Тушинського (1963) у гірських льодовиках (у вигляді льоду) вода затримується на строк від 8 до, 125 років, а в льодовикових щитах - від 2 до 240 тис. років, протягом яких частки льоду долають шлях від центра шита до його окраїни. Згідно М.І. Львовича (1967), повний цикл вологообміну у полярних льодовиках триває близько 15 тис. років.

Кругообіги води не замикаються на Землі. Молекули водяної пари, які піднімаються у високі шари атмосфери, під впливом ультрафіолетової радіації Сонця розпадаються на атоми кисню та водню. Атоми водню розсіюються у міжпланетному просторі. У свою чергу Космос постачає воду на Землю, яку містить космічний пил.